Життєві університети Володимира Кравчука

Володимир КРАВЧУК (на фото), хоч уже кілька місяців, як кажуть, на заслуженому відпочинку, більшістю досі по-іншому, як директор Рівненської філії ВАТ «Укртелеком» не сприймається. Зрештою, й не дивно, бо зі своїх 64 років майже сорок віддав галузі зв'язку, а з 1986 року, безпосередньо, в Рівненській області. Втім, заслужений відпочинок для Володимира Михайловича - поняття суто відносне, оскільки він і надалі продовжує активне життя. Окрім того, що працює нині в якості помічника директора Рівненської філії ВАТ «Укртелеком» з питань забезпечення життєдіяльності підприємства, отримав слушну нагоду реалізувати давні задуми.

- Коли залишив керівну посаду (директором пропрацював з 1987 року, - авт.), деякий час почував себе якось навіть незручно, наче не в своїй тарілці, - каже Володимир Кравчук. - Мабуть, необхідний був певний період, аби адаптуватися до нових умов: з одного боку, ніби гора з плечей звалилася, а з іншого - залишилися енергія та прагнення, котрі потребують самореалізації. Адже електрозв'язок належить до тих галузей, що працює безперебійно і цілодобово, тому дуже часто доводилося вникати в невідкладні проблеми й у вихідні, а не раз і вночі. Не кажу вже про відпустки. Щоправда, зараз лише збагнув, що доволі таки приємно відпочити від тієї невгамовної напруги, котру накладає на керівника відповідальність. До того ж, з'явилося достатньо часу, щоб взятися за те, до чого завжди руки не доходили. І домашніх справ накопичилося, хочеться й громадською роботою позайматися, до чого душа лежить, та, на жаль, не було такої можливості. Є в мене й хобі - рибалка, а ще я - затятий грибник. Сподіваюся, що з'явиться більше часу на захоплення, бо раніше виїхати в ліс чи на водойму вдавалося не частіше двох-трьох разів на рік.

- Кожна людина на якомусь відрізку часу озирається назад, щоб проаналізувати пройдений шлях. Чи нема часом й у вас такої звички?

- Оглядатися назад, на моє глибоке переконання, необхідно, скажімо, не раз на рік, а кожен день. Принаймні, в мене заведене правило аналізувати кожен прожитий день. Це надзвичайно важливо для керівника, щоб подивитися, наскільки успішним був день, що вдалося, чого не вдалося втілити для того, аби зробити відповідні висновки і виправити ситуацію. Якщо не оглядатися, не аналізувати, не планувати, то багато не зробиш. Адже для чого звіт і аналіз? Щоб побачити, які показники потребують корекції. Якраз у мене був такий підхід, щоб постійно аналізувати, визначити недоліки і виправити їх, зосередивши більше зусиль на проблемних питаннях.

- З вашим іменем асоціюється, якщо можна так сказати, ціла епоха рівненської телекомунікації. Ви самі задоволені своїм доробком?

- Чого б людина не досягла, гадаю, їй однаково здаватиметься, що все ж таки ще не все зробила. Хоча, вважаю, Рівненська філія ВАТ «Укртелеком», котра доволі непогано виглядала на загальнодержавному фоні, за останні роки зробила вагомий крок у розвитку мережі телекомунікацій області. Варто сказати, що за роки моєї діяльності на Рівненщині подвоїлася ємність автоматичних телефонних станцій місцевого телезв'язку, котрий нині переступив межу 200 тисяч абонентів. Суттєво збільшилася щільність телефонів. У плані підвищення надійності роботи засобів електрозв'язку вдалося повністю замінити з'єднувальні повітряні лінії від райцентрів до сільських АТС, а їх у нас понад 400, на кабельні. Зараз, коли вітер, бува, пообриває дроти, і немає електроструму, в нас телефонний зв'язок працює бездоганно. Велика увага останнім часом відводиться комп'ютерним технологіям, зокрема впроваджено послугу надання доступу до мережі Інтернет, далі ввели відкритий доступ, що додало зручностей абонентам при користуванні мережею без укладання угод. Торік майже повністю виконали комплекс технічних робіт із впровадження широкосмугового доступу до мережі Інтернет.

По-друге, досягли значних успіхів у соціально-побутовій сфері. Зокрема, хоч це було й непросто, вдалося збудувати для своїх працівників понад 500 квартир як у Рівному, так і в районах. Минулого року переобладнали під оздоровчий комплекс колишній піонерський табір, який простояв без діла років 12. Зробили ремонт, встановили автономне опалення, тепер тут цілий рік відпочивають і діти, і дорослі.

- Володимире Михайловичу, а який період у вашому житті видався найважчим?

- Як у житті, так і в роботі, не скажу, що все саме собою давалося, хоча й нарікати не маю на що. Завжди доводилося повністю віддаватися будь-якій справі, за яку брався. Зрештою, до труднощів не звикати, бо належу до покоління, котре нині називають «дітьми війни». Народився в сім'ї десятою дитиною, тож довелося пізнати і голод, і холод. Батько виховував нас у спартанському дусі на принципах християнської моралі. Зрештою, не покривлю душею, коли скажу, що мої життєві університети стали найціннішим скарбом. Бо саме вони сформували характер, що ґрунтувався на наполегливості та копіткій праці, який щораз допомагав мені як у навчанні, так і в трудовій діяльності.

- Володимире Михайловичу, що вас спонукало вдатися до активного суспільно-політичного життя?

- Не скажу, що раніше був далеким від політики, до того ж, ще у 2000 році вступив до Партії зелених. Проте донині, відверто кажучи, ніколи було займатися цією роботою. Переконаний, що людина, яка задіяна в галузі народного господарства, повинна вирішувати ті питання, котрі входять до її компетенції. Якщо вона віддає перевагу політиці, зрозуміло, що не може повноцінно виконувати виробничі справи. Тепер же, коли в мене з'явилося більше вільного часу, певен, що своїм життєвим і трудовим досвідом можу знадобитися на політичному поприщі. В усякому разі, мені не байдужа доля України, тому не збираюся бути осторонь, коли вирішується її майбутнє.