Він не обміняв свою колекцію навіть на легковик

На вибір професій вплинули гени

А почалося все п’ятнадцять років тому, коли до нього в древнє місто над Іквою завітав однокурсник по Львівському пожежно-технічному училищу Сергій Грухін і подарував каску польського пожежника зразка 1938 року. Фактично, ця раритетна річ і започаткувала незвичне хобі Юрія Олександровича. До втілення неординарного задуму підштовхнув і той факт, що його прадід Зіновій Вітчук у 30-х роках минулого століття очолював пожежну варту в селі Дитиничі, що неподалік від Дубна, і мав під “своєю рукою” 30 чоловік.

Дізнавшись про це від бабусі, правнук зовсім іншими очима глянув на давні знімки з сімейного альбому - чомусь думав, що прадід служив у польській армії. Так що, можливо, на вибір професії та незвичне захоплення сільського хлопця якоюсь мірою вплинули гени. Адже його батьки, Олександр Васильович і Євгенія Миколаївна, працювали колгоспними зоотехніками і хотіли, аби їх стежкою пішов і син. Юрій закінчив Млинівський сільськогосподарський технікум, трудився ветфельдшером у рідних Дитиничах. Та під час служби у військовій комендатурі Львівського гар-нізону вирішив остаточно: стане пожежним, де також шанують дисципліну, порядок, форма напіввійськова. Отож, закінчивши училище майже чверть століття тому, не жаліє про власний вибір, з кожним роком все більше закохується в обрану професію.

“Покопавшись” у архівах, офіцер знайшов кілька світлин, на яких збереглися зображення амуніції колишніх вогнеборців, сцени з їхніх буднів. Вони, як і знімок прадіда в бойовій та парадній формах, теж стали одними з перших експонатів “пожежної” колекції. Отак на стелажах у кабінеті начальника СДПЧ-13 знайшли місце понад 100 експонатів (на фото). Серед них - шоломи, каски, шишаки, пілотки, кашкети, паски, пряжки, робочий одяг, нарукавні знаки, парадна форма російських, польських, австро-угорських, французьких, радянських пожежних. Найстарішому експонату понад два століття. Це австро-угорський шолом начальника підрозділу протипожежної варти.

У колекції - справді унікальні речі

Усіх цікавинок не перелічиш, та окремі варто згадати. Ось мідний знак російського міністерства шляхів сполучення (кінець ХІХ ст.), кокарди до головних уборів, набір сірникових коробок на протипожежну тематику, кашкети й палатка французьких вогнеборців. Є навіть діюча ручна помпа, виставлена при вході в адмінприміщення частини. Її привіз директор колишнього Кре-м’янецького цукрового заводу Ярослав Ожибко аж з-під Золочева, що на Львівщині. Батько галичанина все життя трудився в сільській пожохороні, тож ручна помпа родини залишилась у спадок. Пан Ярослав подарував її, - нехай буде пам’яттю про батька та його службу на користь людям. До слова, такі помпи є ще в Києві, Львові.

Колекціонер “познайомив” із каскою, від якої почалося його хобі

Такі каски носив керівний склад польських вогнеборців, вони покриті нікелем, тому не потребували чищення. Рядовий склад послуговувався касками, зробленими зі сплаву міді, їх мусили щодня начищати до блиску.

Не так вже й легко “збивати” колекцію. Налагодивши контакти зі скупщиками кольорових металів, до яких часто потрапляли предмети старовини, Юрій Олександрович за власний кошт діставав раритети. Коли про його хобі дізналися друзі, теж почали приносити майбутні експонати, зокрема, до професійного свята, дня народження. Якось у однієї селянки “розжився” на шолом, якого бабуся використовувала для годівлі курчат. Одного разу побачив потрібну річ у кафе, оформлене під старовину. Підприємець повідомив, що п’яничка обміняв за пляшку горілки каску, за яку скупщики старовини давали 100 баксів. Не було таких грошей і в пана Корецького, але отримав цю річ як подарунок до Дня пожежника. Нещодавно з’явилися експонати з Чехії, Болгарії, США. І золота медаль “За заслуги на пожежогасінні”, вручена Юрію Корецькому в польському місті-побратимі Гіжицько (Мазури) як вияв вдячності сусідів за вагомий внесок дубенчанина у розвиток двосторонніх професійних зв’язків. А невгамовний колекціонер “замовив” друзям, які побувають у Фінляндії та Швеції, привезти “щось для зібрання, щоб була представлена і Скандінавія”.

Незвичайний музей таки буде

Чотири роки тому офіцера підвищили в званні та призначили начальником аварійно-рятувального загону Рівненського головного управління МНС. Турбот додалось, але підполковник “не кається”, продовжує поповнювати колекцію. Тим більше, що на теренах Волині, Житомирщини та Рівненщини немає наразі такого зібрання “пожежних” раритетів у підрозділах МНС. Люди знаючі твердять, що такі експонати прикрасили б виставки Львівського інституту пожежної безпеки чи Київської галузевої академії. Недарма за колекцію скупщики старовини пропонували йому легковий автомобіль. Та мріє пан Юрій обладнати музейну кімнату в приміщенні аварійно-рятувального загону обласного управління МНС, що заплановано звести на вулиці Набережній. Тим більше, що ідею створення музею підтримав очільник обласних еменесників генерал Микола Костюк.

- У Польщі, приміром, - каже Юрій Олександрович, - при кожній пожежній частині діють такі музеї. То чому б не скористатися досвідом сусідів?

А ще співрозмовник сподівається, що вдасться встановити манекени для одягу, оформити вітрини з відповідним освітленням. А ще мріє, аби підставили плече колеги-сусіди з Луцька, Ковеля, Новоград-Волинська чи Радомишля. Тоді можна б оформити експозицію про вогнеборців Волинської губернії.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: