Чужа мама рідніше рідної

Так, це справді - не дитсадок, а Будинок дитини, котрий став для його вихованців рідною домівкою. Тож, не роздумуючи, завітала до приміщення, де мене привітно зустріли заступник головного лікаря з медичної частини Віра КОБИЛЯНСЬКА, котра, до речі, працює в Рівненському Будинку дитини вже майже 30 років, та психолог Надія ДОРАЖ.

- Як і звідки з'являються дітки у будинку дитини?

- Здебільшого, це діти-сироти, батьки яких (зазвичай, алкоголіки, наркомани) через суд позбавлені батьківських прав, - пояснює Віра Григорівна. - Трапляються й залишені (діток нерідко знаходять і на смітнику!). Щоправда, є сім'ї, що одержали статус неблагополучної, котрі, як правило, не хочуть віддавати дитину, тоді її забирають примусово.

Зрештою, в житті по-всякому трапляється. Наприклад, дівчина-студентка народила, а батьки не приймають її, гонять з дому. Сама ж вона не може вигодувати немовля, та їй навіть жити немає де, а новоспечений «татусь» кудись одразу ж зник. Що ж вона робить? Здає нам на виховання своє дитя, а згодом думка її батьків змінюється - хочуть онука, тоді вона забирає його назад, у сім'ю.

- До речі, а чому нерідко доводиться чути, що ваш заклад має медичний статус?

- Зважаючи на те, що виховуємо дітей від народження до 3-річного віку, звісно, за ними потрібний постійний медичний догляд. Впродовж усього часу перебування малюків у Будинку дитини, за дітлахами систематично наглядають десять лікарів: педіатри, лор, невролог, психіатр і психолог. Тому, в принципі, не дивно, що наш заклад є медичним. Проте це аж ніяк не лікарня. За кожною віковою групою закріплені по три вихователі, яких маленькі називають «мамами». В цілому, атмосфера в Будинку схожа до дитсадкової. Хоча, на мій погляд, умови в нас значно кращі і нічим не поступаються тим, що в багатьох звичайних сім'ях, оскільки дитина перебуває під постійним наглядом. Водночас, із малюками працюють дефектолог, сурдопатолог (для дітей із порушеннями слухового апарату), у нас існує реабілітаційна група для дітей-інвалідів. Наші вихованці забезпечені повноцінним калорійним харчуванням. Для них створені необхідні умови для фізичного загартування: ЛФК, басейн. До того ж, для діток передбачені постійні прогулянки та ігри на свіжому повітрі.

- А чи часто трапляється, що ваших діток усиновляють?

- На жаль, малюки в нас, здебільшого, хворі: якщо не фізично, то психічно. Оскільки їх батьки, як правило, - нездорові, то й діти найчастіше успадковують їх недуги. Це, зокрема, алкогольний синдром, наркотична залежність, потяг до крадіжок (до речі, лікар, що при усиновленні коментує стан здоров'я дитини, відповідає за всі наслідки недомовок перед законом). Через це й бояться всиновлювати вихованців Будинку дитини. Щоправда, якщо трапляються здорові (що дуже рідко), то їх одразу «розбирають».

Про усиновлення та всі його «нюанси» детальніше вирішила поцікавитися в юриста Оксани ЛУЩИК.

- Як, власне, проходить процес усиновлення, і що потрібно зробити, щоб мати змогу усиновити дитинку?

- Усиновлення відбувається, згідно з направленням і рішенням управління освіти, міської, районної ради чи держадміністрації. Отримавши необхідні документи, «батьки» прямують у Будинок дитини, який відвідують певний час, щоб познайомитися з дитиною: оглядають її візуально, фізично. Далі, якщо дитина сподобалася і батьки їй теж, усиновлювачі йдуть у суд, щоб затвердити всиновлення юридично. Важливим аспектом є те, що контакт із дитиною може бути, а може й ні, але «батьки» майже завжди настроєні забрати дитинча якнайшвидше. А от іноземці ж змушені звертатися у Київський центр усиновлення і вже через нього готувати всі необхідні документи, далі - міський відділ освіти - перевірка документів і т.п.

- А як можна простежити подальшу долю дитини?

- Справа в тому, що, як би нам не хотілося, ми не маємо права цього робити. Навіть коли зустрінемося з дитиною в неофіційній обстановці, десь у місті, бо з моменту усиновлення життя її стає для нас секретом по закону. Адже, здебільшого, батьки не хочуть, щоб дитина знала, що вона не їхня і не відчувала себе неповноцінною. До того ж, у неї вже є права рідної дитини, хоча, до 18-річчя вона, за відома батьків, контролюється управлінням освіти.