Володимир Долгополов: “Коли я ставлю виставу, завжди розраховую і на дорослих”

Відтепер люблячі батьки можуть полегшити собі завдання й повести своїх малюків до Рівненського академічного обласного театру ляльок на прем’єрну виставу, яка так і називається - “Звідки беруться діти?”.

Про історію проникнення самої п’єси у наш театральний простір, а також багато іншого, нам погодився розповісти режисер вистави, заслужений діяч мистецтв Росії, художній керівник Астраханського державного театру ляльок Володимир ДОЛГОПОЛОВ.

- Володимире Федоровичу, як виникла ідея поставити цю п’єсу?

- “Звідки беруться діти?” - п’єса болгарського драматурга і режисера Теодори Попової. Певно, вона написала її, щоб поставити самій (є така тенденція у театральному мистецтві - режисери пишуть п’єси для себе).

…Кілька років тому, працюючи у болгарському театрі, я побачив назву цієї вистави, і вона мене зацікавила. Тоді й попросив дозволу у Теодори перекласти п’єсу та зрежисерував її у себе, в Астрахані.

Коли ж ми з директором театру ляльок Володимиром Данилюком вирішували питання, що саме ставитимемо у Рівному, то обрали цю п’єсу. Вона не претендує на широке полотно, але написана досить якісно, в ній є різні цікаві драматургійні ходи.

- Тож Ви обіцяєте, що нова вистава сподобається рівненській публіці?

- Думаю, що вона користуватиметься популярністю, хоча й не відразу… Є певна специфіка: з одного боку потрібно допрацювати п’єсу, а з іншого - слід лишити її дещо незрілою, сирою…

У мене був чудовий учитель - визначний український режисер Володимир Неллі, до якого я випадково потрапив на драматичний курс. Так от він казав: “На час прем’єри вистава має бути як гречана каша, яку треба недоварити і накрити, щоб вона сама “підійшла”. Тож перші чотири-п’ять спектаклів за своєю суттю - репетиції…

- На якого глядача, по-Вашому, розрахований спектакль?

- Насправді, не думаю, що можна казати, на кого розрахована та чи інша вистава. Коли я ставлю спектакль, завжди думаю не лише про дітей, а й про дорослих, оскільки якщо вистава не цікава дорослим, то, швидше за все, і дітям буде не цікавою.

Загалом я не вважаю театр ляльок суто дитячим. Насправді він сімейний, бо діти самі на вистави не ходять. Найкраще, коли малята приходять до театру з мамами, татами, бабусями. По-моєму, спільний похід до театру більш важливий, аніж сам спектакль.

Сьогодні необхідно формувати стереотип справжнього театру. Тож у спектаклі слід робити антракти, треба, щоб працював буфет, враховувати момент фойє… На мою думку, вистава починається набагато раніше, ніж саме дійство…

- Володимире Федоровичу, а чи легко працювати з колективом?

- На мою користь діють три фактори. По-перше, актори пам’ятають, що я працював тут за часів становлення театру. Тоді я був молодим, енергійним і не таким лисим (сміється - авт.) режисером і організатором театру, якому все вдавалося. Я просто потрапив у потрібне місце в потрібний час.

По-друге, в мене склалися довірливі й дружні стосунки з директором театру Володимиром Данилюком.

По-третє, Рівненський академічний обласний театр ляльок сьогодні знаходиться у кращій своїй порі: в ньому є організований колектив і досвідчений професійний директор. Це досить рідкісне поєднання, а мені, повірте, є з чим порівнювати. Що стосується Володимира Данилюка, то це виняткове явище: він - людина театру, яка має здорові амбіції та вміє організувати роботу колективу.

До того ж, зараз у театрі залишилися актори, з якими я починав працювати, а також є серйозний прошарок молодих талановитих лялькарів, які по-справжньому зацікавлені театром і мають у кого повчитися.

У виставі “Звідки беруться діти?” задіяно п’ять акторів. Наша робота з ними - напівпостановочна, я відчуваю себе не лише режисером, а й учителем. І це нормально.

- А хто ще допомагав Вам у створенні цього спектаклю?

- Вистава не була б настільки яскравою без участі Галини Насонової, художника, яка вчилася на моїй кафедрі ляльок у Астрахані, а зараз живе і працює у Петербурзі. Коли я запропонував їй цю авантюру, вона погодилася.

А музику для спектаклю написала молодий композитор, клавішник Наталя Мамедова. Це її перша музична театральна робота, насправді Наталя - джазовий композитор. Дебют, на мою думку, вдалий, тож композитор із задоволенням поділилася своєю музикою з рівненським театром.

Звісно, про спектакль говорити можна багато, тим більше, з людиною, яка його виплекала. Та найкраще - насолодитися переглядом вистави й скласти власне враження про неї. Тож щиро бажаємо і маленьким, і дорослим глядачам приємного перегляду, а акторів вітаємо з прем’єрою!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: