Десь “пропало” п’ятеро Героїв-рівнян

По великому рахунку доречне відношення до Рівненщини мають також розвідник Микола Кузнєцов, командир чекістського загону “Переможці” Дмитро Медвєдєв, партизан-підривник Микола Орлов. Згадаємо і старшого лейтенанта, льотчика Івана Іванова, котрий здійснив у небі над Дубном перший повітряний таран; гвардії-лейтенанта, піхотинця Василя Сидорова (загинув під селом Берестовець на Костопільщині), лейтенанта-танкіста Михайла Четверного (поліг у селі Підзамче Радивилівського району).

Власне, серед Героїв рівненської стели названо лише двох “чистих” земляків: Миколу Приходька, кур’єра загону “Переможці”, та Терентія Новака, керівника підпільних організацій у Гощі та Рівному. Мене зацікавило: невже в області більше ніхто не удостоювався високого звання? Виявляється, що було ще п’ятеро, однак їхні імена чомусь не згадали.

Про Артема Боричеського та Йосипа Петлюка немає згадки на Дошці пошани та Алеї героїв. Правда, допитливі можуть прочитати про них у московському двотомнику “Герои Советского Союза”. Білорус Артем Іванович Боричеський (1891-1969 рр.) народився у сім’ї бондаря в селі Серники Зарічненського району. У рядах Радянської Армії - з жовтня 1941-го. Був заступником командира батальйону одного з полків 2-го Білоруського фронту. Група під його орудою прорвалася у центр міста Ролковиська та добу втримувала позицію до приходу основних сил. Бійці знищили вісім вогневих точок противника, поклали чимало ворожих солдатів. Звання Героя офіцер-поліщук отримав 24 березня 1945 року.

А ось кілька рядків із біографії Йосипа Матвійовича Петлюка (1897-1968 рр.). Росіянин, народився у селі Немирівка Радивилівського району. На фронті він був санінструктором. Відзначився гвардії старшина в районі Нивок. Упродовж тижня виніс із поля бою 50 поранених солдатів і офіцерів.

Ще більше потерпіли від “пильних” комуністичних ідеологів троє інших непересічних земляків. Про Романа Пільганського, мешканця села Шепетин колишнього Вербського району, дізнався зі спогадів курінного УПА “Макса” (Максима Скорупського) “Туди, де бій за волю”, що побачили світ у видавництві ім.О.Теліги. Розповідаючи про останні дні боївки, очолюваної у 1946-1949 роках Ольгою Горошко, автор згадав про загибель “Пшеничного” (Петра Грицака). Він поліг 17 жовтня 1948 року під селом Шепетин. Це був 42-ий упіст, вбитий із цього села. Два дні повстанець лежав у рову, без шапки та зброї. Ольга попросила Романа поховати його на сільському цвинтарі. Не випадково Ольга звернулася за допомогою до Пільганського. До цього юнака, симпатика націоналістів, навіть місцеві органи МДБ ставилися стримано. Шепетинець був у Червоній Армії, бився на фронті у Північній Польщі. Якось взяв у полон 12 німців. Дали поліщуку за це зірку Героя Радянського Союзу. Повернувшись додому, не загордився. От і зайнявся похоронами “Пшеничного” без вагань. Коли до нього мав претензію начальник Вербського райвідділу чекістів, майор Сергій Очеретний, то відповів, що інакше вчинити не міг, бо “Петро Грицак - товариш його парубоцьких часів, та негоже кидати тіло християнське на поталу звірині”.

Свого часу я мав розмову з оперативним уповноваженим Вербського райвідділу НКВД Костянтином Шайдровичем. Він пригадав, що “Пільганський таки був у органів на замітці, але поводився обережно”. Розумні люди порадили Герою виїхати із неспокійного Полісся. Ото подався він десь на Дніпропетровщину. Сліди Пільганського згубилися у вирі часу.

Вперше про хороброго сапожинця Анатолія Москалюка з хутора Різки почув у 1987 році. Він прийшов із фронту з зіркою Героя і пішов у лави повстанців. Відомо про нього небагато. Людей, які б могли щось розповісти про радянського бійця, лишилося мало. Встановив, що сержант відзначився при штурмі Кенінгсбергу, коли зі станкового кулемета прикривав наступ атакуючих. Отримав не лише Золоту Зірку, але й відпустку у рідне село. Більше в свою частину він не повернувся. Багато йому дала зустріч із політичним провідником “Вороном” із сусіднього Крилова. Вчорашній сержант вирішив пристати до хлопців із лісу: сподобалися йому ідеї, за які боролися оунівці, мріяв побачити Україну вільною. І кулеметник з нагородами пішов у боївку “Лиха” (Олександра Поліщука з Бабина). Радянцям така ситуація не сподобалася, тому послали на Кореччину спецгрупу для ліквідації зрадника. Щоб не потрапити живим до рук, 25-річний повстанець підірвався гранатою. За іншою версією, справедливий по натурі хуторянин не міг змиритися з тим, що

оунівці знищували чимало “своїх”, а, головне - часто невинних. Тому добровільно пішов із життя. Обійстя на хуторі знесли, а батьків і сестру запроторили у Сибір на заслання. Звертався в обласне управління СБУ, аби щось дізнатися про Пільганського та Москальчука. Отримав відповідь, що служба безпеки володіє даними лише про тих, які активно боролися проти Радянської влади. Названі громадяни до цієї категорії не віднесені.

Жодного слова не прочитаєте в бібліографічному словнику ще про одного рівнянина - колишнього мешканця села Острів Володимирецького району Івана Сергійовича Килюшика. Доля його багато в чому нагадує долю Москалюка: теж героїчно-трагічна, хіба що краще завершилася. Встановлено, що стрілок 801 стрілкового полку 235 стрілкової дивізії отримав звання Героя Радянського Союзу 22 липня 1944 року. За свідченням його сестри, пані Уляни, брат “першим переплив якусь річку і довго від німців відбивався”. Коли демобілізувався, то проживав у Рафалівці, а потім із бандерівцями у лісі опинився. Скінчилося все арештом та засланням до Сибіру, куди відправили усю родину Килюшиків. Органи НКВД засудили Івана Сергійовича за приналежність до УПА, вилучили 24 серпня 1950 року в криївці у селі Гірка Полонка Луцького району Золоту Зірку №4122 і орден Леніна №19245. До речі, Указом президії Верховної Ради СРСР від 6 вересня 1972 року Івана Килюшика позбавили звання Героя Радянського Союзу…

Відомо, що 2069 синів та дочок Радянської України в роки Другої Світової війни стали Героями. А це високе звання за гарні очі не давалося. На часі - відзначення 65-ї річниці Великої Перемоги, то ж, можливо, імена п’яти забутих рівнян з’являться на стелі обласного центру. Негоже забувати про героїв-земляків, які причетні до військових подій найбільшої і найкривавішої зі світових воєн. Це потрібно не тільки полеглим, це потрібно й живим.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: