Андрій Шевченко: «Порожніми деклараціями чесних виборів не забезпечиш»

Оскільки однією з місій столичного гостя стояло вивчення питання дотримання на Рівненщині свободи слова, розмова кореспондента «РР» з Андрієм Шевченком розпочалася з проблеми забезпечення чесних виборів.

- Щойно розпочинаються будь-які вибори, як з усіх сторін лунають заклики про відмову від фальсифікацій, використання брудних технологій, «чорного» піару. Наскільки вони ефективні сьогодні, коли звучать, скажімо, з вуст Президента України?

- Говоритиму, з огляду на власний професійний досвід. Отож, знаю, що журналістам ці декларації про чесні вибори ніколи не допомагали. Чули їх від різних політиків, починаючи від Кучми і закінчуючи дрібними політиками на місцях, - всі ці «щиросердні» запевнення, як вони збираються дбати про чесні вибори. І все одно бачили колосальні потоки і «чорного» піару, і брудних технологій. Все це, на жаль, спостерігається й нині. Я думаю, що вибори - не час меморандумів. Достатньо просто не робити поганих вчинків. Однак, ми знову бачимо велику кількість «чорного» піару, до слова, за результатами оприлюдненого днями дослідження Комітету виборців України, левова частка якого скерована проти Блоку Юлії Тимошенко. Мені дуже прикро, що ситуація залишається такою ж, як була на попередніх виборах.

- Як на мене, піар-технологи не те, щоб відмовитися від нечесного піару, а вдаються до ще більш підступних дій, поширюючи, скажімо, інформацію про ймовірне блокування запеклих опонентів. Як такі «ідеологічні качки» можуть позначитися на суспільній думці?

- Немає, гадаю, жодної проблеми, коли поширюють чутки про переговори БЮТу з Януковичем, оскільки жодні такі перемовини просто природно не існують. Проблема в іншому. Дедалі частіше чуємо заяви про створення осі Ющенко-Янукович, поширюються чутки, що «Нашій Україні» буде легше домовитися з Регіонами, ніж з Блоком Юлії Тимошенко. Я розумію, для чого це робиться. В інформаційний простір свідомо запускається «мильна бульбашка», таким чином готуючи нас до можливого об'єднання частини людей з «помаранчевої» команди із командою Януковича. Я розумію, навіщо це Януковичу і його оточенню, бо вони саме в такий спосіб намагаються виглядати солідніше і трошки пристойніше. Щоправда, не розумію, чому такі неймовірні прогнози доводиться чути з табору «Нашої України»?

Зрештою, вибори насправді відбуваються вкрай непросто, в умовах надзвичайно знервованого, роздратованого суспільного середовища. Кожну ту чи іншу заяву сприймають дуже хворобливо. Хоча, як на мене, переважній більшості українців на сьогодні від усіх цих політичних заяв - не гаряче й не холодно. Це не їхня війна. Для них набагато цікавіше та корисніше, щоб політики між собою сперечалися під час виборчої кампанії зовсім про інше. Зокрема, про те, як вони, скажімо, збираються проводити пенсійну реформу, щоб люди не перебивалися копійками, а отримували справедливу пенсію. Або ж, наприклад, як провести реформу в страховій медицині, як перевести на професійну основу армію, як реорганізувати житлово-комунальну сферу тощо. Краще було б, коли б дискусії під час виборчих кампаній точилися довкола цих тем, які насправді турбують людей.

- Якщо «чорний піар» образно назвемо отрутою, тоді що БЮТ застосовує у вигляді протиотрути?

- Ми бачимо дуже багато неприємних листівок проти Юлії Тимошенко, проти нашого блоку. Насправді, думаю, що все це безглузда робота, бо маємо в Україні людей, які все розуміють, набагато розумніші, ніж про них думають політики. Люди дуже добре вміють читати між рядками, чудово розбираються, де є пусті слова, пшик, а де є серйозна робота. Тому просто впевнений, що в цій кампанії «чорний» піар не буде вирішальним при визначенні думки виборців. До речі, рік тому всі ми бачили такий піар, що його вистачить нам до кінця життя. Це ролики про три сорти українців, інші жахливі речі. Хіба це допомогло тому кандидату, штаб якого вдавався до брудних технологій? Тому впевнений, що немає потреби шукати протиотрути чи перейматися всім цим. Це не що інше, як піна, шумовиння, котрі не завадять Україні зробити адекватний вибір.

- Зважаючи на численне представництво учасників виборчих перегонів, люди, практично, не спроможні «проковтнути» всю агітаційно-пропагандистську інформацію, що звалилася на них справжнім дев'ятим валом. Чим, скажемо так, братиме виборців БЮТ?

- Є кілька переконливих аргументів. Це, насамперед, особистість - лідер блоку. До того ж, Юлія Володимирівна Тимошенко виглядає як найефективніший політик, який вміє ставити цілі і досягати їх. Друге, на мою думку, те, що в цій виборчій кампанії Блок Юлії Тимошенко виглядає політичною силою, котра має чітко окреслену принципову позицію. Наприклад, у газовому питанні, в тому числі й щодо уряду, який таку газову домовленість з Росією підписував. Тому на тлі інших партій БЮТ сприймається потужною політичною силою. По-третє, на моє глибоке переконання, Блок Юлії Тимошенко суспільством сприймається як політична сила, котра здатна сформувати професійно сильний уряд в коаліції з партнерами по Майдану. Водночас, БЮТ - це політична сила, здатна сформувати не лише уряд, а й сильні фракції в місцевих радах, привести до влади гідних міських голів. І, четвертий, можливо, найголовніший аргумент, що Блок Юлії Тимошенко сприймається як сила з напрацьованими конкретними програмами, пропозиціями. Врешті-решт, певен, що всі знають непохитну позицію Юлії Володимирівни щодо повернення незаконно приватизованих підприємств у державну власність, знаємо її бачення реформи медицини, знаємо позицію Юлії Тимошенко щодо ветеранів ОУН-УПА. На моє особисте переконання, ці люди повинні мати рівні права з ветеранами Великої Вітчизняної війни, вони заслуговують на належне ставленя і заслужену пошану.

- Пане Андрію, цікаво почути Вашу думку з приводу команії, розгорнутої опозиційними силами, котрі лякають наміром Президента провести референдум щодо конституційних змін.

- У проведенні всеукраїнського референдуму нічого незаконного не бачу. Але чи варто зараз виносити на всенародне обговорення ті зміни, котрі вступили в дію? Я не впевнений. Очевидно, що багато політиків не в захваті від тих змін до Конституції, котрі набули чинності. Вони справді можуть мати свої плюси та мінуси. Одне, що для мене особисто важливо в таких питаннях, як Конституція, потрібно дотримуватися правил гри, котрі обумовили. Якщо вже ухвалені зміни, котрі набули чинності з першого січня 2006 року, то ми повинні жити за цим законом, а не шукати приводи, як його не виконувати. Якщо він не подобається, то, в такому разі, існує визначений конституційний шлях внесення змін до Основного Закону держави.

- Наскільки проблемним залишається питання згуртування на виборах зусиль БЮТу та «Народного союзу «Наша Україна», оскільки чимало політиків схильні до того, що Тимошенко ніколи не піде на примирення з Порошенком?

- Юлії Володимирівні та Петру Олексійовичу справді нелегко буде знайти порозуміння. А от Блок Юлії Тимошенко і «Наша Україна», впевнений, знайдуть спільну мову, оскільки, на мою думку, це єдиний шанс продовжити розпочаті серйозні перетворення в країні. Я не вірю, що прем'єром буде Янукович. Не вірю, що хорошим може бути уряд, сформований «Нашою Україною» спільно з Януковичем. Абсолютно очевидними є очікувані лідери країни, і вони на поверхні. Україна чекає, що ті сили, котрі здійснили Помаранчеву революцію, котрі прийшли до влади, втім, здійснили помилку, пересварившись, після виборів сформують більшість, оберуть уряд і, нарешті, розпочнеться системна робота з розбудови держави.

- У Рівне ви завітали, аби особисто пересвідчитися щодо дотримання свободи слова в нашому регіоні в період парламентських перегонів. На вашу думку, нинішня свобода слова в Україні відповідає цьому визначенню?

- Свобода слова прийшла, але вона, на жаль, не прижилася остаточно, оскільки в переважній більшості редакцій зберігається дух самоцензури. Рано говорити про розгорнуті груди, бо, коли вмикаємо телевізор, часто бачимо те, що хочеться власникам телеканалів, а не те, що є насправді. В Україні досі не створено суспільне телебачення. Отож, і далі маємо «монстровидну» вертикаль бюджетних мас-медіа, де працюють принижені журналісти, де немає нормальних умов для праці, де мусять виконувати ідіотські вказівки влади. Тому йду до Верховної Ради, щоб відстоювати свободу слова, зробити з неї непорушну цінність.

- Впродовж останніх років тривають балачки про необхідність роздержавлення комунальних засобів масової інформації. Наскільки це питання дозріло для втілення в життя?

- Мені доводиться їздити різними регіонами України, спілкуватися з багатьма журналістами, котрі працюють в бюджетних мас-медіа. Типова ситуація - це приниження журналіста, людини, котра живе на зарплату, на яку практично неможливо прожити. І до цих 300-400 гривень не можна нічого додати, бо є затверджені розклади редакцій, у яких встановлені рамки заробітних плат. Не можна також легально заробляти більше грошей, не можна реально виплачувати більше людям. Другою характерною ознакою (це в залежності від місцевих органів влади) є виконання часто абсолютно маразматичних вказівок, друкування абсолютно нікому не потрібних звітів про засідання колегій обласних чи районних дерджавних адміністрацій. І все це за наші гроші, за податки, котрі ми сплачуємо. Тому, з моєї точки зору, такі мас-медіа нам не потрібні. Це невигідно тим, хто платить податки, це ганьбить владу, бо вона непривабливо виглядає в цих газетах, вона продовжує традиції радянських часів і кучмізму. Тому треба, нарешті, щоби замість цих видань, місцевих теле- і радіокомпаній з'явилися ті, котрі будуть незалежними, цікавими, успішними, де буде приємно працювати журналістам.

- Проте, чимало працівників, особливо районних, комунальних видань з острахом поглядають на перспективу піти «на вільні хліби». Адже немає гарантії, що вони не залишаться просто на вулиці.

- Вихід бачу таким. Беремо один-два регіони і проводимо модельну реформу у вигляді експерименту з певною вірогідністю, що наб'ємо шишки. Але на базі того регіону чи районного центру отримаємо модель, яку потім можна буде запропонувати всій країні. Маємо вже перші домовленості щодо роздержавлення газет. Сподіваюся, що впродовж трьох років проведемо повністю процес роздержавлення. Це - питання державної ваги.

Хотів би наголосити ось на чому. Сильна влада не така, яка змушує журналістів добре про неї писати. Справді сильна держава діє так, що журналсти про неї добре пишуть. Перший варіант знаємо на прикладі журналістики Радянського Союзу, пам'ятаємо, чим усе це закінчилося, там усі журналісти прекрасно писали про владу. Є й інший приклад, це журналістика наших західних сусідів - поляків, чехів, угорців, прибалтійців, і якою починаємо жити ми. Це коли влада не тисне на пресу. Сама робить такі кроки, щоб добре перед нею і людьми виглядати.