Роман Велігурський - майстер металевих перетворень

Ковальство на території сучасної України бере початок від давніх-давен, а секрети виробництва заліза були відомі нашим предкам вже з ХІ століття до нашої ери. За часів Радянської влади ковані елементи в архітектурі майже не використовувалися, їх витіснили індустріальні технології та спрощене панельне домобудування.

Нове дихання вогняна професія отримала лише у 90-х роках минулого століття. Відродження цього славетного ремесла триває й донині, ми бачимо справжній ренесанс художнього ковальства, пов’язаний із модою на ковані вироби.

Роман ВЕЛІГУРСЬКИЙ (на фото вгорі), рівненський митець-коваль, учасник і переможець багатьох зарубіжних виставок - саме той, хто, приборкуючи розпечений метал, створює вишукані речі. Ми завітали до нього у кузню, яку він облаштував власноруч, де є горно, наковальня, молот, лещата та все решта, необхідне для ковальської справи.

- Романе, на твою думку, у чому полягає відмінність між роботою сучасного коваля та колишнього?

- Сучасному ковалю не потрібна надзвичайна фізична сила, а, швидше, знання хімії, фізики, математики. Колись із металу можна було зробити леміх, підкову, цвяха - буквально все. Коваль міг це все закинути в горно, розкочегарити до певної температури і зварити в один шматок металу, а потім робити з нього, умовно кажучи, прокат. Оце й була робота коваля, яку, мабуть, років 100 він виконував. Зараз все набагато простіше. Потреба в горні є відсотків на тридцять, якщо говорити про решітки чи схожі речі. Лише окремі елементи гнуться на горні, а решта - дизайн з металу.

- Чи використовуєш ти в роботі електрозварку?

- Я вважаю, що зварка - геніальна річ. Наприклад, міст Патона - суцільно-зварна архітектурна конструкція, визначена як досягнення 20 століття. Частіше я використовую заклепки, хоча в продажу їх знайти досить нелегко. Ті, що продають на базарі - надто дорогі. А, до прикладу, Ейфелева вежа - повністю на заклепках, Львівський вокзал - теж.

Традиційне ковальство передбачає лише горнову зварку. У нас в Рівному єдине, що зроблене в традиційному стилі, це брама із західної сторони Покровського собору, яка була привезена з Млинова. Технологію її виготовлення можна порівняти з тим, для прикладу, щоб взяти напилка і випиляти ним скульптуру. Ну хто може таке собі дозволити? А коли була кам’яна сокира, то - мусили…

- Розкажи про принцип дії горна.

- Елементарний. Тут стоїть решітка, яка буває різних видів - з отворами, з накрученою спіраллю, квадратами. Принцип такий: стоїть нагнітач повітря, - колись це було піддувало, а зараз - мотор. Він нагнітає повітря, подає кисень на розпечене вугілля, яке дає температуру. Але кисень - відсотків 50. Ось така собі пічка. І витяжка. Цигани взагалі колись робили ямку в землі, трубку і витяжку - і все.

- І що, тут можна розплавити метал?

- Можна, але коефіцієнт корисної дії горна - 20 відсотків. Решта вилітає в повітря. Щоб зробити процес ефективнішим, потрібен замкнутий простір - піч, як при виготовленні кераміки.

- Які ще бувають технології?

- Литво як технологія стоїть окремо. Воно більш пов’язане з матеріалом, з якого ти ліпиш. Ковальські технології передбачають заклепування, кування, розковування, прошивання по гарячому. Хоча багато з них вже замінені на свердління, електрозварювання тощо. Прошивання - це коли нагрівають метал аж до білого кольору, кладуть на дірку в наковальні, потім - прошивку, зверху б’ють кувалдою і так пробивають дірку. По такому принципу виготовлені у Львові старі решітки та брами.

- Ти з таким захопленням розповідаєш про метал!

- Природа металу просто дивовижна! Переплавлений шматок, наприклад, золота, зовсім не схожий на ті ювелірні вироби, які ми звикли бачити. А якщо полірнути - з’являється якась містика –-його хочеться тримати, носити, не випускаючи з рук. Це дуже видно по жінках, полірнув - у них одразу очі блищать…

- Це лише в золота такі властивості?

- Звісно, що ні. Просто золото тримає це довше. А залізо має свої переваги: тонується, трохи холодніше, має свою гаму та природу. Метал треба любити, і тоді це дуже вдячний матеріал.

- Коли у тебе з’явилася любов до металу?

- Напевно, в інституті (Роман навчався у Львівській академії мистецтв за спеціальністю - художня обробка металу - авт.). Шоломій, - був у нас такий викладач, який, на жаль, вже помер, привив мені цю любов. Його учні тепер їздять за кордон, їх всюди знають. Бо художник, - це той, хто малює. А якщо він ще й працює з металом, то це ремесло, іще одна школа.

- А в інституті були практичні заняття?

- У нас навіть була кузня, була ювелірна справа, також багато занять з композиції та малюнку.

- Виходить, що ти з металу, як із пластиліну, можеш виготовити будь-що?

- Так, саме це мені й подобається - своєрідна влада над твердим металом: можна взяти шматок заліза, порізати його, потім зварити, потім - ще раз порізати, потім ще раз зварити. Тобто, виконуєш роботу, про яку багато хто навіть уявлення не має.

- То ти тільки цим і займався все життя?

- Ні, я займався 10 років ювелірною справою. “Ювелірка” має складну історію в Україні, - сумну і складну. Всі думають, що це велика купа грошей, а насправді - дуже бідна для художників сфера, обмежена й консервативна. Власне, саме тому я це й покинув, хоча просунувся досить далеко. Проте гадаю, що набутий досвід мені знадобиться.

- А де саме ти береш метал для роботи?

- Металобаза - це улюблене місце, варто на екскурсію туди їздити. У Рівному три “шикарні” бази металобрухту. Я там такі речі знаходив!

- Ти нещодавно повернувся з Європи, де був на фестивалі ковалів. Що тебе там найбільше вразило?

- Там сучасному металу дають життя. У нас консерватизм щодо цього. Якщо говорити про архітектуру, то її розвиток і прогрес ми бачимо. А метал дуже прив’язаний до архітектури. Однак за кордоном розуміють, що метал - матеріал для витончених, вишуканих речей. Треба, щоб його вивчали і давали розвиток. Це стосується й кераміки - потрібні люди, які б не шукали архаїчні шаблони, а продукували сучасні речі.

- Розкажи, що цікавого ти бачив у Голландії?

- Там я був на кількох підприємствах. Пригадую, приїжджаємо на фабрику. Заходимо, сидить жінка, секретар - як виявилося, невістка власника. Там є ігрова кімната для її дітей, заходимо - діти граються на великих матрацах. Йдемо далі, в основний цех. Стоять три координатних станки і кілька людей. Загалом колектив складається із восьми чоловік. І це невеличкий завод, який виготовляє такий об’єм продукції, як наш колишній радіозавод. Координатні станки - це такі, які самі все роблять, а працівники лише задають програму та контролюють їхню роботу. І у них такі майже всі заводи. Відразу розумієш, що конкурувати з таким заводом - просто нереально.

А ще мені пощастило потрапити на підприємство, де виготовляється весь ковальський реманент: лещата, гачки, стамески, різноманітні інс-тру-менти. Цей завод був заснований у 1873 році. І вже четверте покоління нащадків підростає. Уявіть собі, яка династія. Виходить до нас старший чоловік - власник, без двох пальців на руці - він їх на цьому ж заводі втратив, у робочому синьому халаті. Підходять працівники, показують якісь заготовки, він бере штангенциркуль і переміряє - і це власник заводу. Так, він їздить на “крутому” мерседесі, - це нормально, адже він на нього заробив, але по всьому іншому - звичайний роботяга. Ось цим я був вражений.

- Як саме розпочалися твої зарубіжні поїздки? Ти мав там родинні чи дружні зв’язки?

- Якось ми поїхали у Чехію, ще у 1996 році, взагалі вперше за кордон. Усе було невідоме, а невідомість завжди лякає. Нас було троє, ми везли творчі ювелірні прикраси - некомерційного характеру. Приїхали і, як не дивно, нас там помітили. Отже, Чехія вже у 1996 році була зовсім не такою, як ми. І там я, фактично, потрапив у базу даних. Адже фестиваль формується, виходячи з бази даних учасників. Ну, а тепер я автоматично отримую запрошення то звідти, то звідти… А вже чи маю я бажання та можливість поїхати - то моя особиста справа. Прийшло запрошення із Голландії. Я вже тоді непогано заробляв, працюючи на фірмі, думаю - чому б не з’їздити? Зробив скульптуру - часу було вдосталь. На відміну від наших організаторів, вони надсилають запрошення за півроку.

- Романе, розкажи, як проходила сама виставка?

- Я потрапив у голландське містечко Ulft, де є старий ливарний завод - ще з 18-го століття. При ньому - музей литих речей: камінні решітки, каструлі, миски - все, що пов’язане з литвом. Тепер цей завод закрили, тому що Голландія здебільшого заробляє на туризмі, і в ньому зникла потреба. Вони організували виставку виробів з металу, яку присвятили закриттю заводу. Потім це все віддають інвесторам і ті роблять мегатуристичний проект із включенням у нього заводу. Ставлять його на карту і до них просто “валять” туристи, а вони заробляють гроші вже не на заводі, а на туризмі, і водночас мають що показати. Сама виставка поділялася на дві частини: були габаритні речі, які виставлялися навколо трьох містечок, а маленькі розміщувалися на галявині навколо госпіталя для інвалідів. Надивився я там на дивовижні речі! Усі - ретельно продумані і знають свого споживача. Трапляються - просто авантюрні. Хоча наш глядач може такого не зрозуміти. Навіть я на їхньому фоні виглядаю перевантаженим реалізмом. Я це відчуваю. Проте я повинен бути затребуваним і тут, у нас. Повірте, цей компроміс дуже важко шукається і дається.

Комунальна служба допомогла все організувати: привезли кухню, туалети, все швидко розмістили. Вони чітко знають, для чого це роблять, і хто за що платить. Великі речі там викупляють, якщо вони вписуються в ландшафт. Тобто, свої вироби можна було продавати.

- А ціну ти встановлюєш свою?

- Так, адже якщо працювати в цьому руслі, то можна визначити рентабельну ціну.

- А в Україні відбуваються такі заходи - виставки ковальських виробів?

- Так, у нас є спілка ковалів, яка цим займається. І треба віддати належне - минулоріч у Львові був дуже цікавий фестиваль. Усім учасникам роздали вирізану у металі руку або дві, і потрібно було придумати ідею, яка була б виразною. От, наприклад, зробили таке - рука тримає кубик, на всіх сторонах якого - шістки, і назва: “Безпрограшний варіант”.

У нас є перевага перед іноземцями: якщо наші люди задумали щось зробити, і не розраховують на бюджетні кошти, то це вийде просто чудово! А ковалі можуть будь-що розрізати, зварити, встановити, бо мають відповідні машини, силу та гроші (бо їм багато не треба) - і все це дозволяє робити шоу, на противагу західним виставкам. Так що у нас теж цілком можливо організувати щось цікаве.

- То, може, сам щось організуєш?

- Я вже мав деякі задумки щодо цього, але певні обставини трохи перешкодили. Проте у новому році я обов’язково організую щось на кшталт виставки чи фестивалю, щоб рівняни теж змогли помилуватися красою металевих виробів.

- Успіхів, і чекатимемо на запрошення!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: