Малахітова скринька для душі

А самі вирушимо до вітальні чи спальні. Одним словом, у кожного в квартирі чи домівці знайдеться такий невеличкий куточок, де зберігаються фотоальбоми, вирізки з газет, зошити. І ще купа інших папірців, які чоловіки із гордістю називають просто - сміття. Але якщо для них, таких бездушних і практичних, це тільки якийсь безлад на робочому місці, то для нас, жінок, це цілий світ. Світ вражень, хвилювань та різноманітних емоцій.

Світлини, як сторінки життя

У моєї тітки для таких речей є справжня малахітова скринька. А, можливо, й не малахітова, я не знаю напевне. Ми її так називаємо за її чудовий колір та гладеньку поверхню. Але не це головне. Головне всередині. Насамперед, фотоальбоми. Але не такі як нині: розцяцьковані зовні і кишенька для кожної фотокартки під плівкою. Це альбоми усі на одне лице, якісь сірі та одноманітні. Інша справа - альбоми колишні. Із цупкого картону, із обов’язково вибитим малюнком на лицьовому боці. На тітчиному альбомі - це квіти, звісно червоні троянди; на армійському альбомі дядька - це зірки на ордени; на їхньому весільному альбомі - на рожевому фоні білі обручки. Гарно.

Тоді ще не було такого вибору альбомів, як нині. Тому велика частина фотокарток стоїть окремо, перев’язана синіми стрічками. Їх тітка діставати не хоче - ми вже їх переглядали тисячі разів. Єдине, на чому наголошує, - усі світлини слід підписувати. А ще краще - додавати невеликий коментар. Через багато років якісь події зовсім стираються з пам’яті, а тому дуже часто можна і не згадати, де подія на фото відбувалася, а, головне, коли.

Не можу не погодитися з тіткою, але навряд чи її порада буде доцільною в наш час, адже “Зеніти” і різноманітні “мильниці” вже давно у забутті. А фотокартки із цифрових фотоапаратів благополучно забуваються, як тільки потрапляють в домашній ПК. І писати нічого не потрібно - комп’ютер збереже і дату зйомки, і час, а ще й видалить якісь дефекти, якщо потрібно.

Тож чудовим виходом в даній ситуації я знайшла ось який. Світлини, зроблені цифровим фотоапаратом, я обробляю у спеціальній програмі. Де, залежно від потреби, додаю чи то якийсь стильний аксесуар, чи ті ж самі квіти, чи іграшки, якщо для дитини, а потім заношу у майстерню, де фото збільшують, наприклад, до формату А-4. Виходить дуже симпатично. А якщо зробити кілька таких світлин, то винуватець свята просто змушений буде розмістити таку галерею у себе вдома на стіні. Повірте, подарунок на все життя! Це як писані картини у старовинних замках. Як сторінки життя!

Пишіть щоденники, панове!

Далі у тітки в скрині знаходжу кілька старих списаних зошитів. Вона їх не дає нікому читати, і всі знають про це, а тому не чіпають. Чекаючи моменту, коли тітка сама захоче щось звідти процитувати. Від цікавості просто очі горять і руки самі тягнуться до старих листків, але не можна, то ж особисте, майже інтимне. Бували вечори, коли тітка читала звідти. Про роки юності, про молоді роки. Ба, навіть перше кохання описане. Але як? Тільки в натяках, поверхнево. “Побачила Його”. “Він привітався”. “Завтра проводи Його до армії, а в мене іспит”. Зі слів тітки стає зрозуміло, що щоденники в ту пору допомогли їй зрозуміти саму себе, проаналізувати події, зробити якісь висновки. А зараз тітка, читаючи їх, повертається у ті далекі часи юності і молодих років. Таким чином, і нам щось цікаве й повчальне може розповісти, і просто відпочиває.

Зі свого досвіду скажу, що вести щоденник таки дійсно корисно. Але хто який веде: хто просто важливі дати записує - коли що відбулося і кілька коментарів до них. А хто - мало того, що щось суттєве занотовує, а ще й на сторінках записника намагається розібратися у собі. Іншими словами, робить ревізію своєї душі. Я ж притримуюся золотої середини. Щось важливе, плюс невеличкий аналіз для себе. І корисно, і приємно!

Знаю, що дуже велика кількість людей, ну, мабуть, 8 із 10, не люблять всілякої такої писанини. Ані листівку тобі підписати, ані листа написати, а щоденник вести, то для них взагалі - смерть. Вони востаннє ручку тримали на випускних екзаменах у школі, а найбільше, що вони можуть прочитати - чек із супермаркету. Ну, є такі люди. А от отримувати листи люблять усі абсолютно!

Про листівки, білети, записки та інше

Із появою Інтернету сам по собі епістолярний жанр втратив свою актуальність. Але, як і колись, і листи пишуть, і листівки вітальні підписують. Знову ж таки розмаїття сучасної друкованої продукції вражає. І все таки колишні вітальні листівки, на мою думку, і щиріші, і якісь душевніші. У моєї бабусі є ціла коробка таких: мімози на 8-е Березня, зайці і білки на Новий рік, зірки і прапорці на ленінські свята. Хтось назве мене сучасним своєрідним Плюшкіним, але нехай. Кожен у своєму житті щось збирав: хто марки, хто банки з-під пива, хто фантики з жувальних гумок. Подружка збирала, і нині збирає кишенькові календарики. Просто шалена колекція - всю історію України, починаючи із 70-х років, можна вивчати!

Що ще у тітки було у скриньці? Білети на концерти і в кінотеатри. Серед них справжнім раритетом були білети до вже неіснуючого кінотеатру “Партизан”. Зі слів тітки, зі знищенням цього закладу культури пішла у небуття ціла епоха молоді 60-х. Тоді це був центр культури і відпочинку!..

P.S. У мене ж поки такої скриньки немає. Але мішечок із лавандою, привезений із чергового відрядження з Карпат і записку, де чоловік вітає мене із народженням первістка, я зберігаю. Може, варто купити і саму скриньку?..

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: