На могилі заворушилися вінки,

Якось двоє друзів не встигли з якихось причин приїхати на похорон свого шкільного товариша, хоча й отримали телеграму. Тож прибули наступного дня, коли ще було зовсім рано. Запитали у сторожа, де могила їхнього друга і попрямували туди. Але через деякий час чоловік став свідком незрозумілої картини. Його здивуванню не було меж, коли побачив, як ті двоє, спотикаючись, бігли назад. Перелякані чоловіки перестрибували через могильні огорожі, збиваючи один одного з ніг. Їхні обличчя були бліді, мов крейда. Сторож не міг нічого второпати, тому пішов до того місця, яке відвідували молодики. Там побачив таку картину: розкидані вінки і квіти з могили, а поряд сидить чоловік і спокійно випиває та закушує.

Коли сторож з’ясував, що ж насправді сталося, не втримався від сміху, хоча змушений був вивести ту людину за межі кладовища.

А все було так. Коли хлопці прибули до місця спочинку свого товариша, пом’янули його хвилиною мовчання, а потім вийняли з сумки те, що прихопили з собою. Налили в чарки горілки і один із них мовив: “Спи спокійно, Іване, хай земля, якою ти накритий, буде тобі лебединим пухом. А ми вип’ємо за твій вічний спочинок”. І тільки-но піднесли чарки до губ, як почулося: “Хлопці, налийте і мені сто грам, а то я зовсім за ніч замерз”. Злякано переглянулися. Ніде нікого не було. Як раптом побачили, що вінки на могилі ворушаться, і звідти витягнулася людська рука. Тож хлопців мов вітром здуло.

Виявляється, тієї ночі моросив дощ, а бомж, який частенько літньої пори знаходив притулок на кладовищі, надибав на свіжу могилу і сховався під вінками від дощу. А був напідпитку, тому й заснув міцним сном. Тож хлопці, певно, довго будуть згадувати про те, що з ними трапилося, бо поїхали, так і не дізнавшись, хто їх так перелякав.