НАШ МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН

У нас на вулиці вже всі ними користуються, а ми не знаємо, як його і в руці тримають. Куди не глянь - кожен з мобілкою. Навіть тримісячна донька нашого сусіда Павла повзає на трьох кінцівках, бо в четвертій вже тримає сучасного “Самсунга” з ліхтариком, щоб під темним ліжком було видно, куди рачкувати. Мої однокласниці Олька з Надькою під ручку ідуть і по мобільному розмовляють одна з одною. Кажуть, що так краще порозумітися. А Вітьок, що навпроти живе, шосту зиму в пальті без рукавів ходить, зате - з мобілкою.

Ось і настала довгоочікувана мить. Батько повернувся з тим, за чим його послали, і не тільки. З пакета виглядали дві речі, одна з написом “Сіменс”, а друга з написом “Пшенична”. Побачивши це, мама з удаваною злістю запитала, що то таке, тицьнувши пальцем на пляшчину. Батько коротко відповів, що підзарядне до телефона. І справді, він мав рацію, бо до вечора так “підзарядився”, що ледве клеми в його голові не повід’єднувались.

Цього дня мені довірили зробити перший дзвінок, бо я як-не-як вже мав трохи стажу. Коли старшокласники йшли на річку купатися, то брали мене, щоб стеріг їхні телефони. Довго ми з мамою думали, до кого ж подзвонити. Нарешті вирішили зателефонувати до голови сільради, привітати його з неділею і запитати, чи буде він балотуватися на четвертий термін. Наступний дзвінок був у магазин із запитанням від мами, чи є черга за велосипедами. Згодом таким самим дзвінком потривожили святого отця Інокентія, тут намагалися уточнити, скільки ж все-таки було Божих заповідей - десять чи двадцять шість, як говорив тато. Під кінець дали мобільного і главі сім’ї. Той, недовго думаючи, зателефонував у районну аптеку і попросив розсолу.

На наступний день після консультації з трирічним Вадиком тьоті Люби, я для економії грошей замовив більше десяти акцій. Телефон у нашій сім’ї цілий день був на руках. Найбільше говорила мама. Аби не було дискримінації, я почепив у вітальні графік, кому з якої години і по яку можна розмовляти. Але коли підходила моя черга, то мене завжди відправляли у відрядження за картками поповнення. За день я намотував близько трьох кілометрів, хоч магазин, де продавалися картки, знаходився через дорогу. Довелося поміняти графік. Ходити за картками тепер випадало батьку. До кінця тижня ми виговорили всю мамину і татову зарплату, дві бабусиних пенсії і три мішки цукру, що залишили на консервування.

Першою тоді схаменулася мама, коли виявила, що немає за що купити туалетного паперу. Далі опам’ятався батько, коли згадав, що вже цілий тиждень в рот сорокаградусної рідини не брав - всі гроші на акції віддавав. А я, в свою чергу, дізнався, що можна безкоштовно до оператора дзвонити. А коли довідались, що той оператор сидить там для того, щоб людям все розказувати, і за це ще й гроші отримує, то ми цілою родиною хоч душу відвели. Кожного ранку мама дзвонила і запитувала про погоду на сьогоднішній день, далі дізнавалася, коли краще садити картоплю і яка відстань між містами Кіровоград та Чоп, а по закінченні розмови могла вести дискусію з сільським вчителем історії про Вітчизняну війну. Далі телефон брав тато і питав, в якої якість краща - в “Житомирської на бруньках” чи в “Української з перцем”. Мені ж оператор переказував усі вечірні серіали і свіженькі бойовики, бо телевізор якраз був у ремонті. А коли спати лягав, то добрий дядечко мені кожного разу свіжу казочку не забував на ніч прочитати.

У недалекому майбутньому ми дійшли висновку, що не така вже й погана штука цей телефон, коли не витрачати на нього гроші. Бо в іншому випадку можна буде і самому шість зим підряд пальто без рукавів носити.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: