Кожен відповість за свій гріх

Є чимало постулатів, які ні в якому разі не можна порушувати. На 40 день дитину обов’язково слід охрестити, не можна вінчатися у суботу та піст, не слід затівати жодних святкувань під час трауру. Та останнім часом багато хто відходить від традицій та звичаїв, і, зазвичай, потім гірко шкодують про це, та, на жаль, запізно.

Підготовка до весілля закінчувалася. Обручки куплені, зал замовлений, наречена вже не раз приміряла свою весільну сукню, наречений вже замовив весільний букет на наступний понеділок. Аж раптом дзвінок, і мама Ользі із жахом повідомляє, що померла рідна сестра Ольги, Оксана. Це був воістину трагічний випадок. Адже Оксана, молода 16-річна дівчина, тільки починала жити. Навчалася у випускному класі, йшла на золоту медаль. Її неодноразово запрошували у столицю, адже дівчина мала просто феноменальний голос. А нещодавно вона усім повідомила, що до неї залицяється їхній молодий вчитель фізики, більше того - вони навіть раз поцілувалися. Ось так, на самому початку, життя сказало “стоп”. Оксана, лежачи у труні, у своєму весільному вбранні, здавалася принцесою, яка тільки заснула, але от-от має прокинутися. Батьки були вбиті горем, вони навіть не намагалися шукати того злощасного нападника, який убив їхню дитину. Ці дні родини були чорними. Здавалося, ніщо не зможе їх утішити.

Завтра ж весілля

Та натомість замовлення у ресторані чекало свого часу, весільний букет почав в’янути, обручки лежали в ошатній коробочці, фата цнотливо виглядала з-під дверей шафи. Ольгу нічого не цікавило. Вона вбралася у чорний одяг, замотала голову чорною хусткою, та днювала й ночувала з батьками на кладовищі. Микола спочатку теж був перейнявся горем своєї майбутньої родини, але згодом йому це все почало набридати. Ну, погорювали, і досить. Віддали данину покійній, пора і звичайними справами займатися. Весілля ж ось уже завтра. Все вже наготоване, гості запрошені. І нічого, що страви будуть тими ж, що і на поминках, і запрошені будуть у тому ж складі, що й того трагічного дня. Весільний торт є, музики будуть, що ще?

- Гості? Музика? Торт? О, Миколо, змилуйся, не можна робити жодних гулянь, коли в домі траур, тим більше до 40 днів! - почала була Павліна Павлівна, майбутня Миколина теща. - Що люди скажуть? І Бог покарає!

Але Микола був невблаганний. І майбутня рідня під його тиском, а більше через свій стан афекту, погодилася. Весілля промайнуло, як один день. Усі ходили, як примари. Наречена із блідим обличчям та темними колами під очима, теща із нашатирним спиртом у кишені святкового вбрання, тесть із налитими кров’ю очима. Один Микола був щасливий, один молодий не помічав тієї зловісної тиші перед бурею. Один він тішився від усієї душі.

Всього кілька хвилин

Через якийсь час молоді дізналися, що очікують хлопчика. Миколиному щастю не було меж. Знову до нього повернулася його колишня Олечка. І вони знову прокидалися вранці щасливі та веселі. Перед цією новиною потьмянів навіть образ любої сестрички Оксани. Микола втішався, і святкував свою перемогу над тестями, над дружиною, над обставинами, над усім світом, врешті решт!

Ольга народила сина теплого липневого дня. Маленький хлопчик дивився на світ своїми голубими оченятами, і смішно прицмокував губами. Вирішили назвати сина Богданом, адже вони обоє так на нього очікували. Батьки були на сьомому небі від щастя. Але раптом щось пішло не так. Богданчик почав задихатися, і його поклали до кювету, підключили різні апарати, придбали ліки. Усі готові були життя віддати для цієї маленької людини, зробити усе на світі, аби врятувати цей промінчик життя.

Тієї ночі у реанімації відключили живлення буквально на кілька хвилин, та синочка врятувати не вдалося...