Я не кохана. Я - твоя сестра

Не встиг Віктор переступити поріг рідної оселі після двомісячного відрядження, як дружина Валя кинулася до нього в обійми і поділилася своїми радощами: “Вітю, нарешті наш синок знайшов собі пару. Готуйся до весілля”.

Зрадів батько, адже сину вже йшов двадцять шостий рік. Не раз мав Олег з ним на цю тему розмову. “Невже ти не можеш знайти собі дівчини в місті?”, - казав. “Значить, не зустрів я ту, яка мені судилася”, - відповідав Сашко. На тому і закінчувався діалог. А Валентина продовжувала: “Я вже бачила свою невістку, бо приїжджав Олег з нею додому. Така гарненька, як лялечка. Навіть на нього схожа. А в народі кажуть, що коли молоді схожі одне на одного, то в житті будуть щасливі”.

- Схожа на нього, кажеш? А як звати нашу невістку? - запитав Віктор.

- Ой, таке гарне ім’я, - усміхаючись, казала дружина. - Ілонка її звати.

У Віктора кольнуло в серці, весь зблід. Валя це помітила і запитала: “Що з тобою, Вітю?”. “Втомився я з дороги, постели мені, я приляжу, трохи відпочину”.

Заснути не міг. Відкидав усі думки, що приходили в голову. “Невже таке могло статися? Ні, ні”, - заспокоював сам себе.

Одружився Віктор з Валентиною, коли йому було 25 років. Зналися вони з дитинства, разом ходили до школи, дружили по-дитячому, з роками та дружба переросла у велике кохання, яке привело їх до спільного щасливого життя, мріяли народити багато дітей. Однак так сталося, що Валя захворіла по-жіночому після народження першої дитини і більше дітей мати не могла. Тож тішилася тільки одним синочком. Життя йшло вперед. Віктор закінчив заочно інститут і, маючи знайомство у місті, влаштувався на роботу в одне із підприємств на посаду інженера, а через два роки очолив фірму. Жили вони з Валею у селі, яке було за 15 кілометрів від райцентру, де працював. До міста з сім’єю переїхати не схотів, Віктору надзвичайно подобалося село, в якому він народився. Збудував там добротний будинок і щодня на службовому автомобілі долав кілометри. Здавалося, Валю він покохав один раз і назавжди. Та хіба може збагнути людина, що з нею станеться завтра?

Влаштувалася до них на підприємство у бухгалтерію молода вродлива дівчина. Коли Віктор її побачив, серце затремтіло в грудях, як ніколи. “Що я собі дозволяю? - відкидав грішні думки. - Адже у мене є дружина”. Однак стримати потяг до неї не міг. На одній із вечірок, де святкували ювілей фірми, з’явилася і Галя, з якої Віктор до кінця вечора не зводив очей. Помітила це дівчина, зніяковіла. По закінченні свята Віктор запропонував відвезти Галю до гуртожитку, де вона жила. Хіба могла вона відмовити своєму шефу? З тих пір все й почалося.

Щоб не було розмов серед колег на роботі та не дійшло до дружини, влаштував коханку на інше підприємство, вибив для неї однокімнатну квартиру, де вони й проводили свої щасливі миті кохання. Згодом Галя народила доньку. Вона знала, що Віктор одружений і має сім’ю, сина, але це не стало на заваді їхньому коханню. Віктор забезпечував коханку усім необхідним, тим часом Валя у селі нічого не підозрювала, бо ж і вона не була обділена увагою чоловіка. Так і жив Віктор подвійним життям двадцять років. Коли приїздив додому, його зустрічав синок, а вранці, коли з’являвся у місті - назустріч бігла донька…

Того ранку Віктор поїхав на роботу на півтори години раніше. “У мене там багато справ, - сказав дружині, - бо ж стільки часу не був на роботі”. А сам поспішав до Галі. Зустріч з нею відбулася майже так само, як і з дружиною. Галя повідомила йому свою новину: Ілона виходить заміж. До цієї миті він ще сумнівався у своїх припущеннях, а тут, замість того, щоб порадіти разом із Галиною, лише промовив: “Біда, Галю. Сталося те, чого я найбільше боявся”. І вийшов із квартири.

Через лічені хвилини він вже сидів у своєму кабінеті. Раптом пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почув голос сина Олега, який телефонував сказати, що зараз зайде до нього і познайомить зі своєю нареченою.

У Віктора підкосилися ноги. Він ще сподівався на диво, на помилку, та коли за півгодини на порозі його кабінету стояли Олег і Ілона, знепритомнів.

Віктора забрала “швидка”, а Ілона, яка все зрозуміла, лише мовчала і дивилася на Олега сумними очима. “Не переживай, кохана, то батькові від радості таке сталося”. “Не називай мене більше так, бо ми з тобою брат і сестра. Твій батько, то й мій батько”. Що у молодих у той час коїлося на серці - можна зрозуміти. Вони так кохали одне одного, і в один момент все змінилося. “Як поведеться батько, - думав Олег, - що він скаже матері? Чи зрозуміє вона його?”

Що ж, у Бога таємниць немає, вони всі у свій час відкриваються…

	№445 від 22.04.2010p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477