«Пройдіть з нами у відділ!»

У ці холодні зимові вечори дружня родина Алімі мріє… про літо і море, адже, розповідають, ще жодного разу не їздили відпочивати разом. Однак, в їх житті не завжди складалося, як кажуть, усе гладко. Втім, про всі труднощі, що випали на їхню долю за ці п'ятнадцять років, згадувати намагаються якомога рідше, хоча, напевно, якби випала можливість заново будувати своє життя, іншого шляху не обрали б.Це було кохання з першого погляду. Випадково зустрівшись на одній з вулиць Рівного у далекому 1989 році, ці двоє молодих людей, Ісмаїл і Наталя, не розлучаються донині. І хоч сьогодні чоловікові навіть важко пригадати, чим саме йому сподобалася ця рудоволоса україночка, каже, що вона одразу запала йому в серце. Зрештою, як і Наталі цей високий чорнявий молодий чоловік. Так у Рівному з'явилася ще одна інтернаціональна сім'я - українсько-афганська.

Ісмаїл розповідає, що, коли він з друзями їхав з Афганістану на навчання в Радянський Союз, у них був вибір, де навчатися, - в Москві, Ленінграді або Рівному. Побувавши у всіх цих містах, хлопці зробили свій вибір: найгарніші дівчата в Рівному, тож будемо вчитися саме тут. А після закінчення Водного, не маючи ні бажання (не хотів розлучатися з коханою жінкою), ні можливості повертатися на батьківщину (там ще тривала війна), жити в Рівному було не менш складно.

У ті перші роки спільного життя молодому подружжю було справді несолодко: Ісмаїл не мав роботи, житла. Тож змушені були на якийсь час поїхати мешкати в село у Володимирецькому районі до Наталчиних батьків. Чоловік пригадує, що тоді було, мабуть, найважче, адже, народившись і вирісши в столиці Афганістану Кабулі, йому вперше довелося пізнати всі «принади» сільського буття. Разом з батьками і братами дружини годували худобу, обробляли городи, причому, по декілька гектарів. Для чого звичайні українські селяни обробляють стільки землі, Ісмаїл не може зрозуміти й досі. Говорить, що в Афганістані, якщо в господаря закінчуються свіжі овочі чи фрукти, він просто купує їх на базарі, а щоб мати на столі найкращі харчі, готовий податися навіть у сусіднє місто. А відтак у його батьківській вітчизні, на відміну від України, стверджує Ісмаїл, зовсім немає товстих людей.

Невдовзі в родині Алімі народилася донечка Каріна. Викапаний татусь, дівчинка не тільки принесла багато радості молодим батькам, а й змусила Ісмаїла вкотре задуматися над тим, що їхній сім'ї потрібна насамперед стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Отож, Алімі знову повернулися в Рівне, довго жили, знімаючи в людей квартири, часто переселяючись з одного району міста в інший. З роботою теж було сутужно. Ісмаїл пригадує, що йому траплялися дуже хороші пропозиції (наприклад, бути інженером на Рівненській атомній, або - перекладачем у великій київській фірмі). Говорить, що вже якось навіть трудову угоду підписали, але щойно роботодавець дізнавався, що в афганця немає паспорта громадянина України, йому одразу ж відмовляли, незважаючи ні на його кваліфікацію, ні на здібності, ні на особисті якості.

Коли Ісмаїл отримав украї нське громадянство, йому вдалося знайти роботу, щоб забезпечувати сім'ю. Невдовзі він придбав затишну двокімнатну квартиру. А два роки тому сім'я Ісмаїла поповнилася ще однією донечкою - Даринкою. Повна протилежність розважливій і серйозній старшій доньці, це маленьке непосидюче дівча розмалювало в домі всі стіни. Втім, батьки не надто цим переймаються, говорять, переросте й не буде малювати, а стіни можна зафарбувати будь-коли. І взагалі, молоді люди, яким довелося всього, що є у них сьогодні, досягати власними зусиллями, переконані, що матеріальні блага - це далеко не головне в житті. Саме так і намагаються виховувати своїх дівчат - у повазі до людей, а головне - до батьків. Це для афганця Ісмаїла - основний і непорушний закон у житті. Тому в нього немає тещі й тестя, а в дружини свекрухи й свекра - є тільки мама й тато.

На запитання, яка національність переважає в їхній сім'ї, чоловік відповідає: «Живемо в Україні, значить, мусимо бути українцями». Саме тому, напевно, Ісмаїл погодився охрестити в церкві обох дочок. Втім, удома поряд з Біблією стоїть Коран, а на поличці - записи афганських пісень (їх, до речі, дуже любить слухати Даринка, у неї вже є серед них улюблені). А ще сімейство Алімі готує деякі страви з афганської кухні, особливо вони полюбляють плов. Причому, і на цьому настоює господиня дому, найкраще ця страва виходить тільки з афганського або пакистанського рису. Тому після гостювання на батьківщині, куди Ісмаїл їздить останнім часом, практично, щороку, чоловік обов'язково привозить дружині рис.

Тепер уже з усмішкою молоді люди розповідають, як раніше Ісмаїла, як тільки в місті щось траплялося, затримували міліціонери як особу кавказької національності, мовляв, у нас такі всі під підозрою. А одного разу, розповідає Наталя, щойно її чоловік вийшов з відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, - здавши всі свої документи для оформлення громадянства України, - до нього підійшли правоохоронці з вимогою показати паспорт. І, навіть не намагаючись розібратися в ситуації, забрали його в міліцію. Отож, довелося жінці забирати з ВГІРФО всі чоловікові документи і йти визволяти його. І хоч сьогодні подібного вже не трапляється, Ісмаїл ніколи не ризикує виходити з дому без документів. Так, про всяк випадок.

Про особливості отримання громадянства України розповідає старший інспектор відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб при УМВСУ в Рівненській області Світлана ШЕВЧУК.

Згідно з чинним українським законодавством, без ніяких додаткових документів при наявіності міграційної картки, виданої на кордоні, іноземці можуть перебувати в Україні 90 діб з часу перетину кордону. Якщо іноземний громадянин має потребу залишитися в нашій країні більше визначеного терміну, йому обов'язково потрібно зареєструватися за місцем проживання. Якщо іноземець збирається жити в Україні постійно, - то при наявності передбачених законом підстав йому оформляють посвідку на проживання (наразі з таким документом у Рівненській області проживає близько 1400 осіб), або громадянство України.

Сьогодні працівники ВГІРФО користуються в своїй роботі Законом України «Про громадянство». Останніми змінами, внесеними до цього закону, розширено перелік тих, хто має право на набуття громадянства за спрощеною схемою, тобто коли підставою для отримання українського паспорта є факт народження чи проживання до 13 листопада 1991 року на території України. Окрім того, двосторонні угоди про спрощений порядок набуття громадянства підписані між Україною та Казахстаном, Таджикистаном і Білоруссю.

Що ж стосується Росії, то до останнього часу отримати український паспорт громадянину цієї країни було досить складно. Адже, для того, щоб вийти з громадянства, цим людям у консульстві РФ у Львові потрібно було представити багато довідок, у тому числі з російської податкової служби. Причому вихід з громадянства коштує 20 доларів, що менше, ніж половина мінімальної зарплати в Україні (варто відзначити, що, за законом, вища вартість виходу з громадянства, ніж половина мінімальної зарплати (з вересня 2005р. - 332 грн), є підставою для надання іноземцю громадянства України без оформлення виходу з попереднього громадянства.

Наразі Міністерство внутрішніх справ видало цілий ряд вказівок, які дозволяють дещо спростити отримання українського паспорта. Так, тепер дозволено всім, хто набув громадянства нашої країни до 1 серпня 2004 року, отримати паспорт без довідки про вихід з російського громадянства. Крім того, наразі ВГІРФО має право по досягненню 16 років документувати дітей, які набули громадянство разом з батьками, - навіть якщо останні не виконали зобов'язання про припинення іноземного громадянства.

Для довідки.

Протягом 2005 року в Рівненському ВГІРФО паспорт громадянина України отримали 245 осіб за спрощеною системою, 43 - за указами Президента, 6 - внаслідок встановлення опіки чи піклування, 7 - внаслідок перебування в громадянстві одного з батьків.