Сестри наші медичні

Наша розповідь про медичних сестер відділення дитячого туберкульозу Рівненського обласного тубдиспансеру. Цікава й промовиста деталь: діти, які лікуються тут, у розмовах між собою палати називають кімнатами і замість слова “лежати” кажуть “жити”. Наприклад, “Я живу в кімнаті №...”. Напевно, не лише тому, що лікуються довго. А й тому, що зовсім їм тут непогано ведеться, а декому навіть краще, аніж удома. Специфіка хвороби така, що дітям тривалий час заборонено контактувати з навколишніми. Відтак вони змушені проводити у відділенні дуже багато часу, фактично, жити там. У свою чергу працівники дбають, щоб створити майже домашню атмосферу у відділенні.

Тубдиспансер - це вже специфіка

Старша медсестра вищої категорії відділення дитячого туберкульозу Наталія ШПУР :

- У нашому відділенні на 30 ліжкомісць лікуються діти від народження і до 18 років. Діти, я б сказала, складні, зазвичай із неблагополучних родин, адже туберкульоз - це хвороба соціальна. Ця інфекція особливо небезпечна, бо вона дуже контактна. Лікування тривале - мінімум шість місяців, нерідко з ускладненим плином хвороби. У дітей туберкульоз має важчий перебіг, аніж у дорослих. Утім, я більше працюю з паперами, звітами, графіками, кількість документації, яку треба вести, щороку зростає та зростає. Щодо специфіки роботи медичною сестрою у нашій лікарні, то тубдиспансер - це вже специфіка.

Тетяна ДЕНИЩУК - маніпуляційна медична сестра вищої категорії :

- Дорослі хворі знають і усвідомлюють, навіщо й для чого призначені різні маніпуляції та процедури. Натомість хворі діти не розуміють, бояться і часто чинять опір, причому - ого який! Відтак мусиш винаходити всілякі методи й засоби, аби якісно зробити ту ж ін’єкцію. Звісно, чим менша дитина, тим більше клопоту. Хоча і з підлітками теж буває непереливки. Почути від когось “дякую, сестричко!” - про це зовсім мова не йде.

Тетяна РАБШТИН - сестра медична палатна вищої категорії : “По-різному буває”.

- Працювати неважко завдяки нашому славному колективу. У дитячому відділенні я - понад два роки, перед тим працювала в цій же лікарні з дорослими хворими, але зовсім не шкодую, що перейшла сюди. Діти як діти, по-різному буває.

Світлана КОЗАЧУК - сестра медична палатна вищої категорії : “Усі діти різні”.

- У мене - 20-річний медичний стаж, майже половину з якого працюю в дитячому відділенні. В останні роки у нас лежать підлітки, яким ось-ось сягне вісімнадцять, то уявіть, як непросто знайти спільну мову. У такому пубертатному віці є небезпека долучитися до шкідливих звичок, особливо, коли здається, що батьки не бачать і не чують. Щоправда, допомагає власний досвід, бо вже є свої діти та внуки.

Наталя КРИВЧУК - сестра медична палатна I категорії : “З нашими хворими дорослими куди гірше!”

Загалом з дітьми, а з хворими особливо, доводиться більше спілкуватися: переконувати, вмовляти. А часто лежать батьки з маленькими дітьми, зазвичай мами, то і їх нерідко доводиться переконувати чи то в дотриманні лікарняного режиму, чи щодо вчасного прийому ліків, та й поведінку їхню коригувати теж. Хоча я спершу вважала, що медсестрою в дитячому відділенні працюватиметься значно важче. Тепер можу порівняти, що з туберкульозними дорослими хворими контактувати куди гірше.

Марія КУЛАКОВСЬКА - сестра медична палатна вищої категорії : “З дітьми люблю спілкуватися, але коли вони слухаються!”

Не раз дратує відсутність розуміння у хлопців та дівчат, чому і від якої хвороби їх лікують і те, що їхнє здоров’я - це їхній капітал у банку. Узагалі-то я люблю технічний бік роботи - проводити різні процедури, як-от крапельниці ставати, уколи робити тощо й бачити конкретні результати зробленого.

Ірина МИРОНЧУК - медична сестра інгаляційного кабінету: “Хвилююся за найменших!”

Мені дуже шкода маленьких пацієнтів, яким призначають інгаляції, бо вони всього жахаються і через плач не завжди можна якісно проводити підтримуючу терапію. Якщо інгаляції виконувати правильно, то вони вельми корисні, оскільки лікувальні цілющі компоненти впливають саме на дихальні шляхи, не потрапляючи в шлунок.

Доведено життям, що білий халат визначає місце сестер медичних у житті. Саме в цьому його моральний сенс. Білий колір дійшов до нас із Древньої Греції, де біла туніка була символом божественності і мудрості.

Саме вигляд білого халата та зовнішній вигляд медичної сестри взагалі пом’якшує страждання хворого, дарує йому надію.

В Україні сьогодні трудяться 430 000 медичних сестер, яким доводиться часто працювати у непростих умовах і демонструвати справжню мужність та винахідливість у буденних справах. Дев’ять українських сестер відзначено найпрестижнішою у світі медаллю імені Флоренс Найтінгейл.

Нині громадська організації “Рівненська обласна асоціація сестер медичних” об’єднує понад 1200 членів, кількість яких постійно зростає.

Під час Кримської війни (1853-1856) між Росією та Туреччиною англійська сестра милосердя Флоренс Найтінгейл зі своїми помічницями вперше надала допомогу пораненим на полі бою. Тоді сестри милосердя врятували сотні життів. З того часу вищою нагородою, якою нагороджуються медичні сестри - учасниці бойових подій, є медаль “Флоренс Найтінгейл”. 12 травня, в день народження Флоренс Найтінгейл, святкують Міжнародний день медичної сестри.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: