НЕ ДОГОДИВ

- Хто в Бога вірує, допоможіть! - виривалося раз у раз з вуст огрядного чолов’яги, який спершись однією рукою на тонкий залізний костур, а іншою тримаючи капелюха і вимахуючи ним біля облич перехожих, продовжував:

- Не дайте померти з голоду каліці! Допоможіть бідному і нещасному рабу Божому!

І коли промовляв останнє речення, тицьнув мені свій капелюх під самісінький ніс. Я, зупинившись, перевів погляд на нього. Чоловік, не звертаючи на мене уваги, стояв з простягнутою вперед рукою, а очі з-під темних окулярів косили у зворотній від мене бік.

- Чим можу допомогти? - поцікавився я.

- Грошима! - коротко відрубав жебрак. І заволав знову на весь базар, так і не дивлячись на мене.

- Допоможіть голодному каліці!

Остання його фраза зачепила мене за живе. Мало не розплакався. Думаю: якщо чоловік голодний, то крім грошей йому і на зуб треба щось покласти. Але перед тим запитав його ще раз:

- Що ж змусило вас, чоловіче, стати на такий страждальницький шлях?

Він, опустивши руку і ткнувши пальцем на темні окуляри, процідив мені сердито:

- Не бачиш, старий?! Незрячий я! Не-зря-чий!

- Боже, - вирвалось у мене. - Який же ви нещасний! Якщо вже доля так обділила, то візьміть мій пиріжок з капустою.

- Мани мені потрібні, а не твій пиріжок капустяний, - перебив жебрак.

- Добре, - погодився відразу, і кинув у капелюх кілька копійчин, які вигріб із кишені.

- Ха-ха-ха, - зареготав раптом жебрак. – Не ганьби мій авторитет своїм драним капіталом! Зелененькі мені потрібні! Зелененькі! Така валюта тепер у моді!

І так швидко вигріб мої копійки зі свого капелюха, що здалося ніби зір у нього був кращий, ніж у мене в молодості.

- На, - промовив він до мене, - забери свої сімдесят п’ять копійок і купи собі ще одного пиріжка, щоб з голоду не здох.

Забрав я свою копійчину і пішов додому. А дорогою все розмірковував: чи не стати й собі жебраком, бо ж грошей у нього в капелюсі було більше, ніж моя і бабина пенсії за півроку разом узяті?!.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: