Маргарет Тетчер (Робертс), баронеса Тетчер з Кенстевена, народилася 13 жовтня 1925 року в Грантаме, графство Лінкольн, Англія. Її батьки - швачка і крамар. Сім’я Робертс жила суворим життям - не стільки тому, що набожний батько проповідував ідеї аскетизму, стільки, що вічно не вистачало грошей. У квартирі майбутньої баронеси не було ні гарячої води, ні туалету. Пізніше Маргарет називали різними іменами: і зубочисткою, і занозою, і зубрилкою, і розумницею. І лише набагато пізніше до цих прізвиськ додалося ще одне, під яким її знатиме весь світ - Залізна Леді.
Ірина страшенно не любила дня свого народження. Можливо, тому що ця дата щораз асоціювалася у неї з якимось прикрощами. Навіть якщо і були там приємні моменти, то ложка дьогтю завжди псувала бочку меду. У дитинстві вона часто залишалася без подарунка, чи отримувала його із запізненням. Так складалися обставини. Пізніше, вже у дорослому віці, у цей день щораз виникали непередбачені ситуації (хвороби дітей, відрядження чоловіка) і повноцінного свята ніколи не виходило. Тому якось після чергової невдачі вона прийняла рішення: ніколи не відзначати День народження, принаймні нічого не планувати. Так трапилось і цього року.
У 1964 році на Міжнародному фестивалі естрадної пісні в Сопоті польська співачка Анна Герман виконанням пісні Катаржини Гартнер “Танцюючі Еврідіки” завоювала першу премію, і на деякий час зникла з поля зору шанувальників. Пісня “Танцюючі Еврідіки” звучала всюди, а відомості про виконавицю зводилися до короткого: “Міжнародна зірка, що ви хочете, гастролює де-небудь...”
Почувши комплімент, актриса не сприймала його як належне, а з радістю відповідала: “Це більше, ніж я заслуговую, але не більше, ніж може вмістити моє серце”. І в ньому справді вмістилося багато чого: океан любові, море радості, річки розчарування і озеро надії.
Наприкінці 90-х одна симпатична дівчина з глухої тайги дісталася до Транссибу десь у районі Забайкалля з метою підсісти на поїзд, що йде до Владивостока. Провідниця поїзда підійшла та пояснила їй, що вільних місць немає, крім одного в двомісному люксі. Але порядній дівчині в це купе краще не сідати. “А що там не так в цьому купе?” - Злякано запитала дівчина. “Там брудний іноземець. Страшний такий, величезний, неголений, немитий, божевільний, напевно”.
Вона увійшла в історію кінематографа як виконавиця двох ролей, хоча зіграла у більш ніж 20-ти фільмах. Вічно юна Вероніка з картини “Летять журавлі” і загадкова Анна Кареніна - такою її запам’ятало не одне покоління телеглядачів. Вона не хоче гнівити Бога і говорить, що щаслива, хоча на її долю випало чимало випробувань. Можливо, навіть занадто для однієї людини.
Ганна народилася у селі неподалік залізниці, батько її доглядав у колгоспі коней, мати працювала в ланці, вирощувала буряки, та дочці не подобалося таке життя, вона більшість часу проводила на станції або взагалі на коліях. Станція була маленька, тут лише зрідка зупинялись приміські поїзди, але Ганна мріяла поїхати поїздом у велике місто, щоб жити гарно і заможно. Ще будучи дитиною, вона декілька разів таємно від батьків їздила до міста, гуляла там вулицями, їла морозиво, ходила в кіно, а тим часом батьки збивалися з ніг, розшукуючи зниклу доньку. Перший раз додому її привезла сусідка, яка випадково зустріла Ганну в місті, декілька разів вона потрапляла до міліції, мати сварила її, батько бив паском, але нічого не допомагало.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 