Звичайнісінький сільський хлопчина любив фарби та олівці. Дитяча рука творила сюжети, гідні подиву. Микола й сам інколи не розумів змісту свого малюнка. Просто, душа щось хотіла повідати світові й людям. Сусід, який був у церкві дяком, казав:
Христі здавалося, що ніхто, окрім її найкращої подруги Наді, не знає про її кохання з сільським головою. Однак, коли Христя заявила, що виходить за нього заміж, Надійка не витримала і розповіла про це своїй мамі. «Чому не в мене, а в Христю закохався Семен, мамочко? Чим я гірша? Навіщо таку косу ростила, личко у трояндовому відварі мила?» – розплакалася Надя. «Не плач, ти в мене красуня. І душею – світла і добра. Тому щастя не омине і тебе», – заспокоїла її мама.
Чим ближче до літа, тим більше мене тягне у село. Хочеться бачити пейзажі рідних місцин. Хочеться поговорити з ясенами, зі старою яблунею, яка, доживаючи віку, втомлено скаже: “Відродила я вже своє. Віджила.” Замилуватись юними вишеньками, які так схожі на дівчаток-старшокласниць, які щойно-щойно починають дівування. Там, у тих сільських краях, вітри прозоріші, там дихається легше, там утверджуєшся у кроках, адже ступаєш дорогами предків!
Тільки весна розтеплилась, починалась побілка кімнат. Приходила на поміч сусідка, розводили вапно у відрі, додавали синьки, брали щітки і… починалась робота. Білили стіни, стелю, вправно торкаючи щіткою, замочуючи її краї у вапно. Наче дві художниці, мольбертами яких були стіни. Мама робила делікатно, легко. Така і в житті була – лагідна, ніжна, мила. Нікого не зобидила навіть словом.
Приснилася покійна Дарка. Кликала Ксеню. Як колись, у дитинстві. У Дарки сад був розкішний. А дітей та внуків не було. Чоловік помер. Тому любила пригощати сільську дітлашню та родину яблуками, сливами, грушами.
Коли Ліза вступила до тернопільського вишу, її батько – керівник однієї з фірм у їхньому райцентрі – заздалегідь винайняв їй квартиру. Дівчині хотілося чимшвидше спізнати самостійне життя, тому прибула сюди за кілька днів до початку навчання. Щоб роздивитися, адаптуватися. Батько порадив Лізі підселити до себе якусь дівчину, аби їм з матір’ю спокійніше було.
…Святко знову прийшов у сон. Стояв перед порогом і тужливо дивився на Марту. Мовчки. Ці сни жінку будили і бентежили. Потім весь день ходила, мов сама не своя. Певно, на тім світі він її осуджує…
Сьогодні зустріла давню приятельку. Почали розпитувати одна одну про життя, роботу, рідних, друзів. Але поміж тим розмова вперто поверталася до того, що робиться в Україні, до війни, скажено високих цін, як платити за комуналку, чим посіяти, посадити, у що одягнутися, взутися…
Тепле літечко мене не зігріває. Бо ти і досі не повернувся з далеких заробітків додому. А може, ти і не хочеш їхати до України, до мене. Бо все рідше у скупих телефонних розмовах ти говориш про наше кохання. Коли запитую тебе, чи любиш, ти обходишся відмовками.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 