Запитання. Мій син, якому 12 років, перестав гуляти з однолітками, читати, цікавитися будь-чим. Він постійно грає в комп’ютерні ігри, іноді відмовляється навіть поїсти. Що робити, адже це ненормально, а “батьківські” розмови не допомагають? (Ірина)
Раїса Іванівна вже мала більше 70 років. Сиве волосся заплітала у довгу косу, хоч і давалося те нелегко. Хустки не носила, бо в місті це не дуже личить, от якби в селі. Кілька неслухняних завитків вибилося із зачіски, але нічого, так навіть симпатичніше.
Десь прочитала такий схожий афоризм. Пригадалася доволі цікава історія. В далекому шахтарському містечку жила вродлива дівчина Поліна. Їй було 17 років, вона була відмінницею в школі, дуже вродливою дівчиною. Прихильників, звісно, мала дівчина чимало.
Запитання. У мого приятеля спостерігається неконтрольована агресія, яка з часом минає. Що мені робити: перечекати, поки він сердиться, чи починати якось боротися з цією недугою?
Наталка
Про що зазвичай думає 17-річна дівчина? Ліля - випускниця звичайної міської школи, особливо не наділена вродою, маючи посередні оцінки та таку ж сіру зовнішність. Так само, як і перша красуня світу, вона думає про вдале заміжжя, або для початку хоча б про дружні стосунки. І дарма, якщо це буде випивака Андрій із сусіднього двору чи колишній наркоман із сусіднього міста. Головне, щоб звернув увагу на Лілю, щоб потребував її уваги та клопотів. Щоб Ліля була комусь потрібна. Та що там казати, писала дівчина і у в’язницю молодим чоловікам. Це було романтично - витягати когось із біди, рятувати, допомагати, ставати єдиною втіхою та підпорою, своєрідним єдиним світлом у вікні. Так думала Ліля. Але Бог добрий - і ангел-охоронитель затулив крилами свою підопічну - лихо минуло стороною, де й поділися ті “друзі”.
Ось і дочекалися ми зимових свят. Відгуляли Новий Рік, в теплому родинному колі зустріли Різдво. Скільки слів за цей час сказано, скільки побажань. А кулінарні шедеври дружин та мам, здається, цього року були особливими. Усі без винятку страви були якнайсмачніші. Вже і родичів встигли відвідати, і друзі приходили, вітали. І на центральну ялинку встигли сходити, і дітей на новорічні ранки до театрів зводили (он сидять в кутку, іграшками бавляться). Телевізор, бідолаха, вже втомився за ці дні працювати. Ми його, нашого трудівника, серветкою накриємо - хай відпочине.
У розпеченому металі є щось магічне - він схожий на лаву, яку викидає вулкан - грізну та небезпечну. І разом з тим - пластичну, готову до будь-яких перевтілень. Саме в руках майстра-коваля матеріал стає формою, а аморфна маса перетворюється на певний предмет.
Баба Катя цілу ніч ні на хвилинку не змикала очей. Сон полишив її і блукав десь далеко. Та цим вона не переймалася. Голова була заклопотана зовсім іншим, адже у цьому домі вона ночувала вперше після кількамісячної перерви. Вперше зустрічала захід рожевого сонця на призьбі власної хатини, а не в будинку сина Грицька. Її думки бігли одна поперед одною. Їх було стільки, що ледве поміщались у голові Катерини.
Часто тиха, нічим особливим не примітна особистість в екстремальних обставинах проявляє справжню велич духу, людяність і стійкість, настирливість, жертвує багато чим задля добра інших. Тим більше, коли йдеться про безпорадні рідні кровиночки. У цьому ще раз переконався після знайомства з простою жіночкою з приміського села Рачин пані Оксаною.
Оксана Ільчук з онуками, які стали для неї радістю і болем
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 