У кар’єрі Мар’яна була досить успішною: престижна робота, повага, винагороди... І навіть, як почасти буває, сіра заздрість колег. Натомість з особистим у неї не складалося.
Маркові Степаненку сьогодні виповнилося дев’яносто три, а на вигляд і не скажеш: високий, вродливий, погляд проникливий, як за душу чіпляється. Його вік видають хіба що благородна сивина та дрібні зморщечки під очима, але й вони, здається, з’явилися не від літ, а від того, що чоловік хитромудро примружує очі, коли дивиться на яскраве сонце.
“Якщо красти – то мільйон, якщо кохатися – то з королевою, якщо одружуватися – то з принцесою”, – Єгор подумки повторював улюблену Вадимову приказку і усміхався.
– Злидня, злидня, злидня, ти – злидня! – кричала Улянка Дмитрикові прямісінько в обличчя.
Татова принцеса не знала, як йому боляче отримувати приниження від найвродливішої у класі дівчинки, від якої він не міг відірвати погляду. Хлопчик опустив голову, розглядаючи свої облуплені черевики, що дісталися від старшого брата, і зупинився, ніби вкопаний.
Їх називали в селищі “трьома мушкетерами”, бо на новорічному бал-маскараді у школі вони й справді вирядилися в костюми французької королівської епохи. Мар’яна, Марійка та Мирон трималися завжди разом: ходили в один клас, сиділи поруч, любили однакові предмети, навіть брали участь в одних і тих же спортивних змаганнях. І тільки після випускного їхні шляхи розійшлися. Дівчата подалися на філологічний факультет в університет, що в обласному центрі, а Мирон став студентом юридичного аж у Харкові. Однокласники з цікавістю очікували, кому з двох красунь віддасть перевагу хлопець, адже про те, що Мар’яна та Марійка закохані в нього, читалося в дівочих очах без особливого придивляння. А Мирон обрав третю – однокурсницю Ларису з довгими косами та царськими забаганками. Тож вдень хлопець був на парах, а вночі підробляв у приватній охоронній фірмі, щоб тішити кохану дорогими подарунками.
Зустріч із черговим залицяльником була цікавою та повчальною. Початок – стандартним: захід у бар на пиво з піцою, задушевна розмова протягом трьох годин, домовленість зустрітися знову.
Далі генеральний директор ТОВ “Високовольтний союз – РЗВА” Юрій КОВАЛЬЧУК очікує зростання виробництва
25 червня відбулася перша зустріч генерального директора ТОВ “Високовольтний союз - РЗВА” Юрія КОВАЛЬЧУКА з міським головою Рівного Володимиром ХОМКОМ. Увага Володимира Євгеновича до Рівненського заводу високовольтної апаратури була викликана листом до керівника міста однієї з працівниць підприємства, яка на сьогодні перебуває в декретній відпустці. Вона скаржилася на примусові звільнення працівників за власним бажанням, які, буцімто, відбуваються за ініціативою адміністрації підприємства. Тож керівник РЗВА був запрошений на прийом до міського голови, аби поінформувати його про ситуацію на заводі. “Навіть розмов на підприємстві про скорочення немає, - запевнив Юрій Васильович очільника міста. - Більш того, ми приймаємо на роботу людей, скорочених торік”. Наш кореспондент звернувся до генерального директора ТОВ “ВС - РЗВА” Юрія КОВАЛЬЧУКА (на фото) з проханням розповісти, чим живе і дихає одне з провідних підприємств Рівного.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 