Курортний роман

– Зачекай, Наталю, – спробувала зупинити подругу Олена. – А як же чоловік? Та й де ти його знайшла? 

– У Трускавці. Пам’ятаєш, я тобі телефонувала тоді. Але не хотіла нічого казати. Бо була ще не впевнена у цьому, а тепер… 

– Ой, Наталю, будь обережна. Це усього лише курортний роман. 

– Ні, ні, подруго. Це – кохання. Він кохає мене, а я – його. 

– Та все ж не захоплюйся, щоб потім не довелося гірко розчаруватися. 

– Все буде добре. Побачиш.

Вони приїхали у невеличке курортне містечко майже одночасно. Медсестра Олена – із Західної України, та вчителька Наталя – зі Сходу. Поселившись в одній кімнаті, жінки одразу знайшли спільну мову. 

– А знаєш, – якось сказала Наталя, – мене ж у санаторій чоловік відправив. Він дуже хворий. Майже увесь вільний від роботи час я проводжу з ним. Я не хотіла їхати, та він все ж таки наполіг. Сам придбав путівку мені. Ми з ним одружилися пізно. Дітей так Бог і не дав. Мені вже сорок, а здається, що ось-ось минуло шістнадцять. Саме на стільки я себе відчуваю. Так як і в юності хочеться розважатися, танцювати, крутити романи. Та розумію, що вже запізно. Та й совість не дозволить…

– Наталю, ти, ніби, виправдовуєшся переді мною, – промовила Олена. – Ти ж нічого поганого не робиш. Подумаєш, кави випила із залицяльником чи потанцювала… Це ж нормально. Тим більше тут, де сама атмосфера сприяє цьому. 

Дні, проведені серед крикливих білокрилих чайок, зелених кипарисів, шуму прибою та морської романтики, добігли кінця, і потрібно було повертатися додому.

– А знаєш, Олено, – промовила Наталя, застібаючи блискавку на валізі, – я побувала майже в усіх куточках України. Та на Заході ще не довелося бувати.

– Тоді приїзди у гості. Адресу ти мою маєш. І телефон також. Буду рада бачити.

– Дякую за запрошення. Ти також будеш бажаною гостею у моєму домі. Сподіваюся, колись ще зустрінемось.

Жінки зідзвонювалися частенько. Олена не зраджувала своєму місцю відпочинку. Крим для неї залишався перлиною. А Наталка – навпаки. Щоразу, коли телефонувала, то, сміючись, повідомляла нове місце відпочинку.

– Олено, я все ближче до заходу, – казала вона.  – Зараз відпочиваю у Моршині. Наступного разу виберу інше місце. Так і побуваю у вас.

Наступним став Трускавець. Звідти жінка зателефонувала і повідомила, що зустріла справжнє кохання. 

– Подробиці розповім потім, – промовила вона наприкінці розмови.

За кілька тижнів Олена переживала всю її історію від початку до кінця по телефону. З Олегом Наталка познайомилася по приїзду у санаторій. Ставний, чорнявий чоловік з карими очима одразу звернув на жінку увагу. А вона зі співчуттям поставилася до того, що він розлучається з дружиною, з якою прожив п’ятнадцять років, бо вона виявилася зрадницею. І тому він зараз змушений проживати з батьками. А ще виникли проблеми з роботою. Фірма, на якій працював, збанкрутувала. 

Жінка настільки перейнялася його проблемами, що дозволяла собі пригощати його у кафе, хоча він був проти. Ходила з ним по магазинах, де також за все платила вона. А коли у нього не вистачало на цигарки, то вона давала йому гроші. А він віддячував їй пристрасними обіймами, палкими поцілунками та ніжними словами. 

Час, проведений разом, добігав кінця. Наталка  з важким серцем пакувала валізу, а Олексій заспокоював її. 

– Я буду писати і телефонувати тобі щодня, – говорив він. – А коли влаштуюся на роботу, приїду до тебе. 

Увесь рік вони листувалися і розмовляли один з одним по телефону. А вона літала на крилах кохання, і щоразу питала, коли він зможе приїхати до неї.

– Люба моя, ось-ось повинен влаштуватися на роботу… А тоді чекай мене, – відповідав він.

Вона чекала. Цілий рік. Допоки не вирішила зробити коханому подарунок, і приїхати сама. Але так, щоб він не знав. Тільки  зійшовши з автобуса, зателефонувала Олексію. Він довго не брав трубку, але все ж таки після кількох викликів, вона почула знайомий голос.

– Коханий, я тут, – замість привітання випалила жінка. 

На тому кінці запанувала тиша. Та за хвилину здивований голос запитав: “Де, тут?”

– У Трускавці. Я приїхала до тебе. Будь ласка, приїдь та зустрінь мене.

У відповідь почулися короткі гудки... Час спливав, а Олексія все не було. Знову набрала його номер. Та жіночий голос сказав, що абонент не може прийняти дзвінок. Вона ще кілька разів намагалася додзвонитися, але результат був той самий. На вулиці сутеніло. Потрібно було думати за ночівлю. У нагоді стала бабуся, яка сама підійшла і запропонувала кімнату. 

Наступного дня вона знову намагалася додзвонитися до коханого. Та телефон вперто мовчав. Нічого не розуміючи, Наталя вирушила на пошуки. Просто пішла навмання містом. Спомини тих днів повернули її назад, у минуле. Проблукавши містом кілька годин, вона завітала в один магазин, щоб купити харчів. І... побачила його. Він стояв біля вітрини, і мило розмовляв з продавщицею. 

– Олексію, – майже вигукнула вона. Чоловік від несподіванки здригнувся, і повернув голову у її бік. Наталя кинулася до нього з обіймами, але той стримано і, навіть, холодно сприйняв її появу, запропонувавши вийти на вулицю поговорити. Опинившись на свіжому повітрі, Наталя, здивовано дивилася на нього, нічого не розуміючи, і чекала на пояснення. Та коханий мовчки тупцював на місці, не знаючи, з чого розпочати розмову. Ініціативу вирішила взяти в свої руки Наталя, у якої виникло чимало питань.

– Чому ти не зустрів мене? Що сталося? Куди ти зник? – Питання сипалися градом.

– Розумієш, – намагався  пояснити він, не підводячи очей на Наталю, – у мене проблеми. Я не можу… діти… дружина… 

Жінка слухала його пояснення, і нічого не розуміла. Яка дружина? Про що він? Та коли чоловік, трохи опанувавши себе, став розповідати про своє життя, у Наталки потемніло в очах і перехопило подих. Господи! Як вона могла так наївно вірити цьому пройдисвіту? Мовчки, не кажучи й слова, розвернулася, і пішла геть. Лише вдома дала волю сльозам. Вона відчувала вину перед своїм чоловіком, який так вірив їй, а вона…

Зібрала речі, і пішла на автовокзал. Ну що ж, так їй і треба! Сама винна.  Це Господь покарав за те, що так жорстоко зрадила свого чоловіка. Ковтаючи сльози в автобусі, вона поклялася, що більше ніколи не подивиться у бік інших.  

Жанна МАРКОВСЬКА

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: