Михайло ТЮРІН: «Вболівальники «Вереса» - це унікальне явище»!

Народився 17 квітня 1982 року в Донецьку (Україна)

Ігрове амплуа – центральний захисник

Вихованець Училища Олімпійського резерву імені Сергія Бубки (Донецьк)

Виступав за футбольні клуби: «Шахтар-3» (Донецьк), «Шахтар-2» (Донецьк), «Вуглик» (Мирноград), «Сталь» (Кам’янське), «Олімпік» (Донецьк), «Титан» (Донецьк).

Тренерська кар’єра: «Рубін» (Донецьк), «Сталь» (Кам’янське).

- Михайле Вікторовичу, з чого розпочинався Ваш шлях у футболі?

- Займаюся футболом із шестирічного віку. Спершу були спорт школи. Потім – Училище Олімпійського резерву в Донецьку. Це вже більш серйозний рівень. У вісімнадцятирічному віці потрапив до дубля донецького «Шахтаря». Приблизно тоді ж, до речі, познайомився там із нинішнім головним тренером «Вереса» Олегом Шандруком.

Потім у моєму житті було багато футбольних клубів: «Вуглик», «Сталь», «Олімпік»… Грав у Другій та Першій лігах чемпіонату України. Були запрошення і від клубів УПЛ. Проходив оглядини, їздив на збори, але до топ-рівня не доріс. Так і не зіграв жодного матчу у Прем’єр-лізі.

- Як сталося так, що обрали тренерське ремесло?

- Дуже люблю футбол. Тому вирішив присвятити себе цьому виду спорту і після того, як перестав виходити на поле у якості гравця. Тренерську роботу починав у донецькому «Рубіні». В той час це була практично дворова команда. Роки три-чотири я працював асистентом головного тренера. Ми зуміли вийти на більш серйозний рівень. У сезоні 2013-2014 вже коли я був головним тренером команди, «Рубін» дебютував у чемпіонаті України серед аматорів. Ми відіграли сезон і посіли передостаннє місце.

До наступного сезону готувалися дуже серйозно. Були плани, амбіції. Але все перекреслила війна.

Я переїхав жити до Києва. Там отримав тренерську ліцензію «С». Тренував дітей. А через деякий час випала нагода попрацювати у тренерському штабі кам’янської «Сталі». Спершу працював там адміністратором. Потім – асистентом. Встиг попрацювати разом з такими іменитими наставниками як Леонід Кучук, Єгіше Мелікян, Ніколай Костов…

Значний час працював асистентом у команді «Сталь» U19. Потім, коли кам’янці залишили УПЛ і було прийняте рішення про перейменування на «Фенікс» і переїзд до Бучі – почав працювати асистентом головного тренера. Клуб планував виступати у Першій лізі. Але сталося так, що ми провели лише передсезонні збори.

Після цього – сконцентрувався на навчанні. Зараз вже отримав диплом «В» УЄФА.

- Що знаєте про «Верес»?

- Особисто я познайомився з «Вересом» у минулому сезоні. У матчі УПЛ на «Арені Львів» «Верес» - «Сталь». За тиждень до того Єгіше Мелікян подав у відставку. А новий головний тренер, Ніколай Костов, ще не приступив до виконання своїх обов’язків. Я тоді працював у клубі адміністратором. До матчу проти «Вереса» команду готував тоді двадцяти­п’ятирічний Кирило Нестеренко. А я на тиждень став його асистентом. Та гра була для нас дуже важливою. Ми добре грали, але втратили перемогу наприкінці зустрічі, пропустивши гол від Володимира Адамюка – 1:1.

Загалом, «Верес» мені дуже подобався. Я дуже добре знайомий з Максимом Каленчуком, Олександром Бандурою, які виступали за «Верес» у минулому сезоні. Після того, як у Другій лізі рівненський клуб очолив Олег Шандрук – продовжував слідкувати за матчами рівнян.

- Ви були на матчі «Верес» - «Сталь» на «Арені Львів» і спостерігали за грою команди у Другій лізі. Що можете сказати про рівненських уболівальників?

- Думаю, це справді унікальне явище. Унікальні люди. Навіть, працюючи на рівні УПЛ у «Сталі» - рідко бачив, щоб вболівальники так палко підтримували свою команду. Розумію, що робота у тренерському штабі «Вереса» - це велика відповідальність. В тому числі – і перед цими людьми. Тому, докладу максимум зусиль, аби не підвести їхні сподівання. І обіцяю виключно професійного ставлення до виконання своїх обов’язків.