25 січня 2011 року зупинилося серце прекрасної людини, шанованого керівника, вірного друга і колеги, люблячого чоловіка, батька та дідуся

Він житиме завжди у наших серцях

“Кто мы, откуда пришли на эту землю и куда идем? Подобные вопросы хотя бы раз в жизни задает себе, наверное, каждый. Для меня ответ на все эти вопросы предельно ясен. Раз, связав свою жизнь с нефте-проводным транспортом, я останусь верен родной системе, родному предприятию, родному коллективу. И ныне, занимая столь ответственный пост руководителя единственного в Украине предприятия по перекачке нефтепродуктов, я стараюсь сохранить в себе то трепетное, даже благоговейное отношение к профессии, которая вот уже столько лет дарит мне жизнь, полную созидательного труда”, - ці слова Володимир Костянтинович сказав у книзі “Вслед за солнцем. ДП “ПрикарпатЗападтранс”: вчера, сегодня, завтра” ще у 2003 році. Однак до останньої хвилини вони не втрачали своєї актуальності. У нього було лише дві слабинки: підприємство і родина. І лише зав-дяки мудрості і розумінню своєї дружини Віри Олексіївни, Володимир Костянтинович міг займатися улюбленою справою, отримуючи додатковий ковток свіжого повітря та енергії.

Володимир Костянтинович народився 5 липня 1947 року в місті Полоцьк Вітебської області (Республіка Білорусь). Закінчив Новополоцьке ПТУ-28 (Білорусь, 1963-1965 рр.) за спеціальністю - машиніст технологічних насосів та Московський інститут нафтохімічної і газової промисловості імені І.Губкіна за фахом - інженер-механік (Москва, 1967-1973 рр.).

Протягом 1965-1972 років працював машиністом насосів і компресорів Новополоцького нафтопереробного заводу. У 1972-1973 роки - старший інженер-механік нафтоперекачувальної станції “Сєнно” Полоцького управління нафтопроводу “Дружба”. Протягом 1973-1974 рр. проходив службу в лавах Радянської армії.

Трудова біографія в системі ВАТ “Південно-Захід транснафтопродукт” розпочалася з 1974 року з посади старшого механіка перекачувальної станції “Дісна” Прибалтійського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів. У 1979-1987 рр. - головний інженер, начальник Мозирського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів (Республіка Білорусь). Починаючи із 1987 року і до 2008 року Володимир Малихін - керівник Прикарпатського управління магістральними нафтопродуктопроводами, нині - ДП “ПрикарпатЗахідтранс”. З 2009-го - радник директора підприємства.

Досягнення Володимира Малихіна відзначені численними нагородами:

• медаллю “За доблестный труд” (1970 р.);

• срібною медаллю лауреата ВДНГ СРСР;

• грамотою за заслуги перед Українською Православною Церквою (2002 р.);

• орденом “Рівноапостольного Великого князя Володимира” ІІІ ступеня (2002 р.);

• почесним знаком “10 лет ОАО “АК “Транснеф-тепродукт” І ступеня (2003 р.);

• почесною відзнакою “Лицар мужності” координаційною радою при Президентові України з питань соціального та правового захисту військовослужбовців, працівників міліції, митної служби і членів їх сімей (2004 р.);

• дипломом та стелою золотої якості “Золота Фортуна” в номінації “Провідне підприємство з транспорту нафтопродуктів в Україні” (2007 р.);

• почесним знаком ОАО “АК “Транснефтепродукт” (2007 р.);

• почесною грамотою Рівненської обласної державної адміністрації (2007 р.).

Щоб не відбувалося у житті легендарного нафтовика, він завжди повторював: “Головне - не здаватися”… Та Бог, як відомо, у першу чергу забирає найкращих…

Любов РОМАНЮК

25 січня раптово і несподівано пішов з життя наш багаторічний колега, радник директора ДП “ПрикарпатЗахідтранс”

Володимир Костянтинович МАЛИХІН

Десятки років ми працювали пліч-о-пліч з Володимиром Костянтиновичем і знали його як професіонала своєї справи, вірного друга, щирого співрозмовника, мудрого наставника і керівника. Понад 20 років він був головою великої родини, ім’я якої “ПрикарпатЗахідтранс”. Саме тому розум відмовляється вірити у цю трагедію, а серце щемить від болю.

Ми висловлюємо щирі співчуття родині Володимира Малихіна - дружині Вірі Олексіївні, сину Дмитру, доньці Олені, онуку Володі, сестрі Лілії та брату Віктору, - яких він любив більше життя. Світла пам’ять про нашого друга і колегу завжди житиме у наших серцях.

Нехай земля йому буде пухом.

Колектив ДП “ПрикарпатЗахідтранс”

Колектив ТОВ “Трест “Магістер” з глибоким сумом сприйняв скорботну звістку про раптову передчасну смерть

Володимира Костянтиновича МАЛИХІНА

Усі, хто знав Володимира Малихіна, любили і поважали його за високий професіоналізм, чуйне ставлення до людей, велику душевну щедрість, мудрість і оптимізм.

У ці скорботні дні висловлюємо щире, глибоке співчуття рідним і близьким покійного. Світла пам’ять про Володимира Костянтиновича Малихіна назавжди збережеться у наших серцях.

Колектив ПАТ “Рівнегаз” глибоко сумує з приводу передчасної смерті радника директора ДП “ПрикарпатЗахідтранс”

Володимира Костянтиновича МАЛИХІНА

Пішла з життя добропорядна, чуйна, компетентна, принципова, мудра

та професійна людина, люблячий чоловік, батько і дідусь, надійний товариш і яскрава особистість.

Світла пам’ять про Володимира Костянтиновича назавжди збережеться у серцях тих, хто його знав.

Висловлює щирі співчуття родині, близьким та друзям Володимира Костянтиновича Малихіна. Поділяємо ваше горе, сумуємо разом з вами.

Пам’яті Вчителя

Хтось з великих сказав: “Чим краще ти знаєш людину, тим важче про неї писати”. Я знав Володимира Малихіна майже тринадцять років, а останні десять - Володимир Костянтинович як співзасновник нашого видання багато працював для вдосконалення газети та інших медійних проектів нашої групи. За ті десятки тисяч годин, які ми провели разом, можна було вивчити людину до найменших дрібниць. Напевно, тому так важко писати про нього в минулому часі.

Він помер раптово. У цей день у Володимира Малихіна, крім десятків виробничих справ, була запланована і зустріч у редакції, треба було порадитися і вирішити купу питань. Володимир Малихін так до нас і не приїхав. Він помер раптово і навіть зараз повірити в те, що його не стало, я не можу. З шістнадцяти років хлопчина з простої білоруської родини почав своє доросле життя робітником на заводі, сумлінно працював, займався спортом, заочно вчився в інституті. Володимир Малихін був з тієї когорти людей, на яких тримався Радянський Союз - талановитих керівниках-практиках. Він не вмів працювати напівсили, халтурити і жалітися на несприятливі обставини. Малихін мав свою точ-ку зору і вмів її відстоювати перед керівництвом, не боячись за наслідки.

Володимир Малихін досить рано став керівником. Йому було ледве за тридцять, коли він очолив важливе управління нафтопродуктопровідного транспорту в Мозирі. Він вміло керував тисячним колективом і невдовзі Володимира Малихіна перевели до Рівного, де знаходився офіс Прикарпатського районного управління магістральних трубопроводів (сьогодні це ДП “ПрикарпатЗахідтранс”). Саме з цим підприємством і була пов’язана вся подальша доля Володимира Костянтиновича до його останнього дня - 25 січня 2011 року. Він як директор зміг вивести неушкодженим підприємство з бур дев’яностих років, зберіг матеріальну базу, робочі місця, був справжнім батьком для сотень працівників ДП “ПрикарпатЗахідтранс”. До нього вони приходили зі своїми проблемами, просили поради, ділилися радістю.

За кілька днів до смерті я спитав Володимира про його життєве кредо. “Никогда не сдаваться” - з мудрою посмішкою сказав Володимир Костянтинович і міцно потиснувши руку пішов далі - його чекали справи. У його шістдесят три планів на майбутнє було ще безліч…

Володимир КОНЄВ

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: