Лист Пилипа Орлика до запорозьких козаків, або Чого навчає нас історія

Однак, у нових, здавалося б, сприятливих умовах зусилля виховання національно свідомої людини, зокрема, молодого покоління, натрапляють на перешкоди, які у відкритій чи прихованій формі чинять антиукраїнські сили. У цьому для них створились сприятливі умови, які проявляють себе у різних причинах:

- одержавши незалежність у безкровній боротьбі, велика, навіть національно свідома частина населення не зовсім готова успішно управляти власною державою.

- протягом століть країна була пошматована на частини, поділена між іноземними державами, що стало причиною часткового відчуження між собою людей різних регіонів, їхніх поглядів та ідеалів.

- боротьба за незалежність протягом століть не закінчувалася остаточною перемогою українського народу.

- будучи підданими різних держав, дуже часто воювали одні проти інших, перебуваючи у складі чужих армій.

- пануючими державами на територіях України здійснювалась планомірна денаціоналізація населення, а також його фізичне знищення; свідома частина, еліта народу винищувалась, відбувала покарання по тюрмах і засланнях.

- після проголошення незалежності керівні посади у державі в основному здійснюються старою номенклатурою колишньої тоталітарної системи, для якої чужі національні ідеали, а незалежність розцінюється як тимчасове явище.

- здійснюється ідеологічна і моральна експансія. Наступально поширюються чужі для українського народу ідеали - аморальність, алкоголізм, національний нігілізм. Топчуться народні духовні цінності. Витісняється в ужитку державна мова. Частина працівників, зокрема, освітянська еліта, вихована на старих ідеалах, не забезпечує виховання національно свідомих громадян. Тому із середніх і вищих навчальних закладів часто виходять “покручі”, які цураються української мови, створюють середовище серед молоді “русскоязычного населения”.

Все це грізною лавиною падає на молоду, ще не зовсім сформовану на ідеях незалежності націю, що насторожує і зобов’язує замислитись на етапі двадцятої річниці самостійності України над нашим минулим, над нашою історією. Разом з тим виникла потреба шукати причини, які вели до втрати незалежності, до бездержавності.

Правильно зрозуміти минуле можна, якщо опрацювати і критично осмислити науково-літературні джерела. У пригоді в цьому можуть стати твори Д.І.Яворницького, зокрема, тритомник “Історія запорізьких козаків”, який охоплює складний і драматичний період в історії України і зокрема Запорозької Січі (1686-1734). Праця була видана в С-Петербурзі 1897 р. Тому оцінки деяких історичних подій двозначні і потребують осмислення у плані повної достовірності опису цього історичного періоду в житті українського народу.

Ми зупинимось на тих подіях, які, на нашу думку, є не тільки пізнавальними, але й мають виховне значення. Це пошуки боротьби в післямазепинський період за незалежність України, до якої закликав Пилип Орлик.

5 квітня 1710 р., після смерті Івана Мазепи, відбулась велика козацька рада, під час якої генерального писаря при гетьмані Мазепі Пилипа Орлика обирають гетьманом всієї України, який змушений був тоді перебувати за її межами. Москва, у свою чергу, на захопленій території України оголосила гетьманом Івана Скоропадського.

Перебуваючи в Македонії у м.Каушани, 24 квітня 1734 р. гетьман Пилип Орлик звернувся з великим листом до запорозьких козаків. У цьому листі гетьман хотів залучити відважних месників до нової боротьби за Україну, відвернути їх від “чолобитої” спроби піти у нове підданство до Ро-сійської імперії.

У листі П.Орлик характеризує політичне становище в Європі як таке, що сприяє початку боротьби українського народу за свою незалежність. У цьому їх підтримають деякі країни Європи. Саме тоді, на думку гетьмана, настав час “для визволення вітчизни від московського тиранічного іга” і назвав цю справу “священною і високою перемогою, заради якої можна не пожаліти власного життя”.

Гетьман дорікає запорожцям за те, що після поразки Мазепи, коли Січ була зруйнована, знову “б’ють чолом” перед московським царем, щоб одержати дозвіл поселитися на руїнах колишньої території Запорозької Січі.

У такий сприятливий час, говориться далі в листі, для здобуття незалежності України військо запорозьке вірить фальшивим обіцянкам Москви. Не було б жалю, якби у свіжій пам’яті не були кривди, які пережили на собі запорожці. Згадайте, як поступово викорінювали військо запорозьке, займаючи їх території під приводом тимчасового будування військових запасів і провіантів. Однак після закінчення війни з турками і татарами обіцянки не були виконані. Не сумніваюсь, продовжує Орлик, що Москва у важкий час і надалі буде обіцяти вам золоті гори, грошима втішати, всякі “вольності” обіцяти, але що стане з вами після закінчення загроз і до якого нещастя дійдете.

І все це пізніше сталось. Обіцянки були написані у грамотах власною рукою царя, об’явлені у всіх містах України, оголошені у всіх церквах. У них завірялось, що права і вольності народу, вольності військові ніколи не будуть зі сторони Москви “ні порушені, ні поламані”.

Як Москва всіх клятв дотрималася, все це відомо не тільки для України, але й всього світу. “Як тільки Москва закінчила війну зі шведами, всі “вольності поламала”, ввела свої мученицькі закони, знищила військо, “навіть те, що було на стороні царя”, скасувала гетьманський чин, у людей маєтки забрала, навіть заборонила говорити між собою, тиранськи мучила, шнурами на допити тягнула, ребра ламала, смолою кип’ячою поливала, вішала, голови рубала. Світ ще не бачив таких знущань, які чинились над народом. Москва бажала не тільки обезсилити, але й зовсім знищити військо запорозьке. Для цього знаходила засоби - рити канали в далекій стороні, будувати фортеці в Персії. Одних тяжкою роботою губили, інших голодом, гнилою їжею травили.”

У кінці листа Орлик спонукає запорожців подумати, до якого “приятеля” вони йдуть, а лист пише, щоб застерегти від небезпеки, що нависла над головами славних лицарів. Просить не забувати присяги даної на Євангелії, захищати вітчизну від тяжкого московського іга, пожаліти батьків, братів, рідних, усіх земляків. Поневолені, вони будуть плакати і проклинати вас, просити помсти у Господа, якщо ви вкинете їх у ще тяжчу неволю через зближення з Москвою.

Не послухали Орлика запорожці. Багато розійшлось у різні краї. Незадовго Запорозька Січ Москвою була знищена.

Історія навчає нас берегти нашу незалежність, виховувати молоде покоління в дусі державності, незалежності, єдності народу, готовності успішно керувати нашою великою, багатою, демократичною державою.

Велику відповідальність за якість підготовки та розвитку громадянина нашого суспільства несуть батьки, школа, громадськість.

Для поліпшення підготовки національно-свідомого, морально вихованого, фізично досконалого громадянина України потрібно особливу увагу звернути на першовихователів, батьків. У шкільний курс старших класів доцільно було б ввести новий предмет - “Підготовка майбутнього громадянина”, в який включати також підготовку майбутнього сім’янина. Для ведення курсу залучити досвідчених педагогів, враховуючи при цьому їхній родинний зразок.

У програму цього курсу можна було б включити такі теми: “Роль родини у формуванні національної свідомості”, “Виховання навичок культури поведінки”, “Засоби масової інформації та їхній вплив на виховання дитини” та інше.

Оцінку роботи школи потрібно визначати не тільки за якістю знань, але й підготовкою громадянина взагалі.

Історія навчає нас берегти нашу незалежність, виховувати молоде покоління в дусі державності, незалежності, готовності успішно керувати великою, багатою, демократичною державою, бути гідними нащадками нашого великого Пророка.

Подивіться на рай тихий,

На свою країну!

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну!

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі

В своїй хаті своя правда

І сила, і воля.

(Т.Шевченко “І мертвим, і живим, і ненародженим...”)

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: