Про витівки вівчарки Альфи, горе-жартівника і кішку Мурку

Собачі ревнощі

Молоде подружжя заселилося у нову хату, а сарай ще не був добудований. Проте, молодій господині дуже захотілося мати власну худобу, і чоловік подарував їй на день народження двох підсвинків - самця та самичку, тільки де ж їх тримати? Чоловік попросив тестя, і той надав тимчасовий притулок поросятам у вольєрі, де жила вівчарка.

Побачивши непроханих гостей, Альфа спочатку погарчала для годиться, та потім, ніби, змирилася з долею, проте...Коли її випустили подихати свіжим повітрям, відчинила лапою хвіртку і втекла геть! І так поневірялася по селу доти, допоки не забрали поросят. І лише попоївши яловичини на знак компенсації за моральні страждання, погодилася повернутися до свого вольєру.

Пожартував...

Коли старенькі сиділи усю ніч біля небіжчика та позасинали, втомившись читати молитви і Святе Письмо, нагодився син покійного, і, будучи напідпитку, вирішив пожартувати. Підняв татка з домовини і поставив коло печі, підперши попід руки рогачами, наче милицями. Прокинулася одна бабуся та, побачивши таку картину, знепритомніла. Закліпала очима друга і здійняла такий лемент, що усе село збіглося. Посадили горе-жартівника на 15 діб у “холодну”, а той виправдовується: “Мама дуже побивалася, то я хотів батька оживити!”. А сам ледь не довів неньку до інфаркту!

Як Мурка паспорт врятувала

Ця історія трапилася зі мною півроку тому, коли я влаштувалася продавцем у хлібний кіоск. Дуже дошкуляли миші, яких не спокушала ні ковбаса у пастці, ні отруйні пігулки із запахом сиру, на які розщедрився хазяїн. Саме тоді приблудилися до нас двоє кошенят: біленький гарненький “хлопчик” і плямиста, схожа на гієну, “дівчинка”. Шкода було їх, та ми боялися, що вони наслідять у кіоску, тому, підгодувавши ковбаскою з канапок, наказали йти геть. Біленький пішов, і знайшов собі притулок у сусідньому магазині, натомість Мурка забігла до кіоска і вляглася під стільцем - не піду, це мій дім. З того часу ми почали її підгодовувати, але на ніч не залишали. Миші, злякавшись котячого духу, ніби пішли геть, та одного разу...

Під час обідньої перерви я пішла на пошту отримати посилку. Коли повернулася - біля кіоска стояла сила-силенна покупців. Швиденько відчинила двері - і до роботи. Після того, як втомлена прийшла додому, згадала, що забула на роботі паспорт. Наступного ранку, відчинивши двері, побачила таку картину: спить моя Мурка на підлозі, тримаючи у зубах мертву мишу, а з-під її лапок стирчить мій паспорт! Можливо, коли сіроманка хотіла поласувати “синьою книжечкою”, киця її й уполювала. Документ, на щастя, виявився неушкодженим, тільки на шкіряній обкладинці лишилися ледь помітні сліди від мишачих зубів.

В нагороду Мурка отримала цілу сардельку, а миші з того часу до нас не потикаються.