Іван Котляревський

У 1789 році, після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. “В цей період свого життя бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці…” Саме під час вчителювання, з 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною “Енеїдою”. 

Протягом 1794—1796 рр. І.Котляревський працює над першими трьома частинами поеми. З 1796 по 1808 р. І.Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І.Котляревського було відзначено кількома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над “Енеїдою”. Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. 

Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора. У 1808 році в чині капітана І.Котляревський виходить у відставку і пробує влаштуватися на цивільну службу в північній столиці. У 1809 році з’являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах “Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским”. На титулі містилося авторське зауваження: “Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий”. 

З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян — навчально-виховного закладу, в якому навчання відбувалося за програмою гімназії. З 1827 року — попечитель “богоугодних закладів” Полтави. На цьому відповідальному поприщі І.Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу. Увесь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою. У 1818 році його призначають директором Полтавського театру.

З метою збагачення репертуару він створює драму “Наталка Полтавка” і водевіль “Москаль-чарівник”, які з успіхом було поставлено у 1819 році. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.

Останні роки

У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину “Енеїди”, але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора. 

У 1835 році за станом здоров’я І.Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представники найширших верств населення, і кожному він намагався надати необхідну допомогу. Тому з величезним сумом і болем було зустрінуто звістку про його смерть 10 листопада 1838 року. 

Творчість І.Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника починається потужний рух національного відродження. Поема “Енеїда”, над якою І.Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним за своєю громадською і художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменництву. 

Життя і творчість І. Котляревського припали на час, коли, здавалося, самі підмурки національної ідеї відбували одне з найсерйозніших випробувань на право свого існування взагалі. Невблаганна самодержавницька дійсність розбивала на друзки сподівання українського народу. Могутній і тотальний імперський тиск мав остаточно привести до знищення навіть можливих проявів національного духу. Поневірянням, визиском, кров’ю вписано у літопис історії українського народу сторінки немилосердного XVIII сторіччя, яке, за справедливим визначенням П.Куліша, виявилося віком “расхищения национальной собственности всеми благовидными и неблаговидными способами”. 

То був час, коли на історичному роздоріжжі народ міг втратити все — надії, традиції, культуру, майбутнє і, зрештою, себе. Стихійні протести щораз захлиналися під безжальною силою і жорстокою сваволею царських сатрапів. Набирало розмаху кріпацтво з його дикунською мораллю та антилюдськими законами. “Доборолась Україна до самого краю”, — писав її геній Тарас Шевченко. І раптом серед мертвої тиші лунає сміх — зневажливий, саркастичний, життєствердний сміх. Той сміх пробудив у душах людей не тільки почуття гідності, але й повернув віру в себе, у свою неповторність і значущість. 

Уже сучасниками “Енеїда” сприймалася як своєрідна хрестоматія народного життя, панорама побуту і звичаїв. Вергілій писав свій твір у той час, коли в Римській державі замість республіки поступово і повно утвердилася імперія. Необмежена влада зосереджувалася в одних руках Октавіана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управління і самого імператора, поет змальовує владу мало не як милість, освячену вищими силами, а самого Октавіана Августа — напівбогом, виводячи його рід від міфічного сина троянського царя Анхіса і богині кохання Венери — Енея, який, за легендою, нібито після зруйнування греками Трої вирушив до берегів Італії і заснував місто Рим.

Творча спадщина

Творча спадщина І. Котляревського — це поема “Енеїда”, п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”, послання-ода “Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну”, переклад російською мовою уривків з праці Дюкела “Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...”, переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо “Ода Сафо”. Але найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема “Енеїда”. Так, “Енеїда” була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням. 

Над “Енеїдою” Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798 p., четверта — в 1809 p., п’ята в 1822 p.; повністю твір завершено в 1825—1826 pp., а видано в 1842р. після смерті письменника. Для написання поеми автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини “Енеїди”, її стиль, гумор. У роки написання “Енеїди” Котляревському, безумовно, були відомі бурлескні поеми російських письменників М. Осипова, М. Чулкова, комедії М. Фонвізіна, В. Капніста. Проте все це були впливи побічні. Головні джерела “Енеїди” — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання “Енеїди”, у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався “мужичою”, тобто народною мовою. “Педанти,— зазначав сучасник письменника,— здивувались і — замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали сміятися”. Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для “високих” літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так. 

Екранізація

За мотивами його поеми “Енеїда” створено мультфільм Н. Василенко “Пригоди козака Енея” (1969), а в 1991 р. — “Енеїду” В. Дахна. За п'єсою “Наталка Полтавка” знято однойменні кінокартини в 1909, 1936 і 1978 рр. (телефільм), а за п’єсою “Москаль-чарівник” — стрічки 1909, 1911 і 1995 рр. Про нього знято фільм “Іван Котляревський” (1967, режисер О. Ігішев).

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: