»Наречена» нарозхват!

Отже, коли минуло сорок днів після смерті мого довіку незабутнього чоловіка, до мене почали приходити сватальники. Від природи я людина добра, тож завжди намагаюся не образити грубим словом будь-яку людину. Так, приходить, значить, перший жених, як і належить галантному джентльмену, з букетом квітів і пляшкою вина. Звати його також Володя. Відразу ж рішуче випалює:

- Люся, виходь за мене заміж, не прогадаєш…

Переконливо пояснюю чоловіку, що я вже ніколи заміж не виходитиму, що я вільна пташка і мені добре одній, але жених не відстає від мене:

- Ну виходь за мене заміж, я повезу тебе в Бразилію, будеш одягатися як президентова Катерина, кожного дня їстимеш дорогий шоколад і нічого не робитимеш.

- За що, Володю? - не стримуючи сміху, запитую в жениха. - Адже ти безробітний (та ще й добряче випити любиш), і я безробітна. Так що, обоє бідні…

- Якщо ти вийдеш за мене заміж, то я перестану пити, поїду на заробітки в Італію, зароблю купу грошей. А в гостях, щоб не напитися, я завжди сидітиму біля тебе, - не відстає від мене сватальник.

Щоб якось відчепитися від набридливого жениха, кажу:

- А ти голосував під час минулих парламентських виборів за комуністів?!

- Ні, - перелякано промимрив Володя і знітився.

- Отож, іди додому і більше не приходь. Бо якщо я колись і вийду заміж, то тільки за того, хто голосував за червоних.

Пішов похнюплений жених, навіть не оглянувся. Аж шкода стало.

Як відомо, слово - не горобець, вилетить - не спіймаєш. Мабуть, про мою “обов’язкову” вимогу Володя розповів іншим самотнім чоловікам у селі. Другий жених прийшов приблизно через місяць. Пораюся я надворі, коли чую - рипнула урочисто хвіртка, обернулася - старий парубок Вася завітав. Побачивши мене, навіть не вітаючись, ще від хвіртки дуже голосно гукає:

- Люся, я голосував за комуністів!!! Виходь за мене заміж!

Від сміху в мене аж сльози на очах з’явилися. Цей уже без квітів, зате з пляшкою вина за пазухою. Пішов від мене також невеселий, та ще й, на додачу, спіткнувся, впав і розбив пляшку з вином. Подвійна невдача!

Як ви вже здогадалися, що я, хоч і не зовсім молода, але іще “наречена” нарозхват. Незабаром приходить Славко з пакунком смачних цукерок і так несміливо каже:

- Люсюню, виходь за мене заміж, я тебе так кохаю…

Зашарівшись, пояснюю йому, що я заміж не збираюся, а все одно серденько так солодко завмирає… А головне - що він за комуністів голосував. Це я достеменно знаю.

Отож, попри всі негаразди і матеріальну скруту, нинішнє життя пересічного українця дуже схоже на суцільний цирк - як у політичному, так і в житейському ракурсі. Цікаво, а як там у них “наверху”? Мабуть, у мільйон разів романтичніше і смішніше. Суперщасливі вони люди! Аякже, так і потрібно всесильним химерного світу цього…