ВІРА ХОЛОДНА - зірка німого кіно

Віра Холодна довгий час вважалася зіркою російського кінематографу, однак не всі знають, що красуня-актриса була українкою. Вона народилася на Полтавщині в родині вчителів. Через два роки після її народження родина переїхала до Москви. Дитинство Віри закінчилося рано. Помер батько, мати часто хворіла, вона сама піклувалася про сестер. До того часу сім’я вже жила в Москві. Тут на випускному балу гімназії Віра і познайомилася з молодим юристом Холодним і незабаром вийшла за нього заміж. Їх кохання, всупереч чуткам та домислам, витримало усі випробування, що випали на коротке та стрімке життя. З самого раннього дитинства у Віри була мрія стати актрисою. У дитинстві вона вчилася у московському балетному училищі Великого театру, але була там недовго. В юності належала до гуртка молодих артистів Московського художнього театру. Вона любила приймати гостей і була господинею зустрічей з художниками, поетами, письменниками, музикантами. У артистичний гурток приїжджали Бальмонт, Леонід Андрєєв, Андрій Бєлий, композитор Ілля Сац. Всі були впевнені, що Віра присвятить життя театру. Але несподівано, як змінювалося багато її пристрастей, Віра пішла в кіно.

Восени 1914 року у фірму «Тіман і Рейнгард», яка випускала популярні картини під спільною назвою «Російська золота серія», прийшла молода актриса. Владислав Ростиславович Гардін зняв її в «Анні Кареніній» в масовці на балу та в епізоді в ролі няні. Гардіна здивувала і зачарувала її краса. Але як не хотілося йому спробувати Віру в справжній ролі, Тіман, визначивши її як безнадійну, сказав: «Нам потрібні не красуні, а актриси». Через півроку він пожалкував про свої слова - Віра Холодна стала королевою німого кіно.

Дійсно, з першого погляду Віра справляла враження красивої натурщиці. Вона відрізнялася від тих актрис, до яких звикли і яких не помічали глядачі, зосереджуючи свою увагу на головному акторові-чоловіку. Вона не жестикулювала відчайдушно, намагаючись поривчастими рухами передати свій стан, не водила шалено очима, не метушилася, намагаючись попасти в кадр до героя. Вона позувала, демонструючи себе, незалежно від того, що оточувало її в кадрі. І за такої обстановки єдиний поворот голови, єдиний ледве помітний рух пальців означали більше, ніж суєта і метушня всіх інших. Віра приковувала глядача до себе з самого початку стрічки, і він, заворожений, знову чекав її появи, спостерігаючи не за сюжетом, а за актрисою.

«Відкрив» актрису для кіно Євген Бауер, знявши її в головній ролі у фільмі «Гімн торжеству кохання» на фірмі Ханжонкова. Ще під час зйомок фільму Ханжонков підписав контракт iз Вірою на три роки, проявивши комерційну передбачливість, чим не переставав згодом гордитися. Сам Бауер говорив: «Я знайшов скарб». Вихід картини став сенсацією для глядача, вже пересиченого подібними історіями. Фільм дивилися по п’ять, а то і більше разів. Фірма Ханжонкова могла не боятися за сюжети своїх робіт. Усіма студіями теми трималися в суворій таємниці, оскільки конкуренти могли використати ідею і випустити картину раніше, а глядач не пішов би дивитися два рази одну і ту ж історію. Фільми з Вірою Холодною рекламувалися ще до початку зйомок, тому що глядач йшов дивитися саме на актрису.

Так у чому ж була таємниця «королеви»? Кожна епоха створює свій тип жінки, затверджує свій ідеал. На початку століття на фото, у живописі та графіці зображувалися жінки, одягнені у сукні з різкими контурами, нервовими лініями. У них була якась загадковість, подвійність. Але відвертість живопису і літературні описи лише наближали до ще не сказаного «останнього слова». Його вимовила Віра Холодна. Вона була живою, справжньою. Її героїня найчастіше спокушена й покинута. Емоції глядача однозначні: наздогнати, врятувати, пригорнути до грудей. Саме стійкість «образу знівеченої душі» і створила славу Віри Холодної.

Заради того, щоб подивитися на неї, люди займали величезні черги. У Харкові, наприклад, під час стовпотворіння у кінотеатрі «Ампір» були розбиті всі вікна, двері зірвані з петель, і для того, щоб утихомирити юрбу, що штурмувала глядацьку залу, був викликаний загін кінних драгунів. І подібний ажіотаж діявся по всій країні. Сама Холодна не могла повірити в такий успіх. Вона часто вдягалася так, щоб її ніхто не впізнав, брала сестру Соню, і вони йшли до найвіддаленішого кінотеатру Москви - спостерігати за реакцією глядачів. Віра зі страхом говорила сестрі: «Ти знаєш, у мене таке враження, що мене живої взагалі не існує. Те, чим вони захоплюються, - адже це не я. Це усього лише моя тінь»...

Незабаром Віра Холодна стає законодавицею моди. Вона сама вигадувала собі моделі суконь, підбирала тканини, сама прикрашала капелюшка... Листівки з її зображеннями у різному вбранні випускаються величезними тиражами. Були серії листівок - Віра Холодна в хутрах, у циганських вбраннях, у чоловічому одязі, у відкритих вечірніх платтях, у різноманітних капелюшках... Її фантазія виявлялася навіть у виборі парфумів: вона прямо на шкірі змішувала два аромати, «Троянд Жанміно» і «Кеши» Аткинсона - і у результаті виходив тільки їй властивий ніжний гіркуватий-солодкий запах. Однак за зовнішнім блиском ховалася нелегка праця. Акторка працювала в умовах воєнного часу - у нічні години простоювала в гримі й поверталася додому під ранок з різким головним болем і запаленими очима. Міг заснути оператор, бути роздратованим звукорежисер, однак королева екрану завжди залишалася незворушною і терплячою.

Гра Віри не пройшла непоміченою і серед театральних кумирів. Костянтин Станіславський запропонував Вірі Холодній роль Катерини в «Грозі» Островського і запросив її вступити до трупи художнього театру. Для неї це було справжнім визнанням таланту не умовного, заснованого на красивих фотографіях, а артистичного, справжнього. І все ж таки вона не змогла відмовитися від кіно, навіть розуміючи, що, ставши театральною актрисою, реалізує творчий потенціал незрівнянно більше.

З комерційних міркувань фірма Ханжонкова переїжджає до Одеси. Вони вибудовують ательє на Французькому бульварі. Віра розлучається з сім’єю і продовжує зніматися. Зйомки заповнюють увесь її час. Глядачі вимагають нових і нових робіт. Популярність стає фантастичною.

У Одесі Віра часто бачиться з Олександром Вертинським. Чутки приписують йому таємну закоханість у королеву екрана. Багато його віршів неначе б то присвячені їй. Він довго і пильно, часто мовчки, розглядає її, і сумний вираз не сходить з його лиця. Йому властиві манірність, забудькуватість, аристократична неуважність, і що це - закоханість чи гра, так ніхто і не дізнається. У своїх мемуарах він лаконічно пише : «Я був дуже до неї небайдужий». І відразу додає: «Як і всі навколо». І більше ні слова.

Восьмого лютого 1919 року Віра Холодна виступала на концерті на користь фонду професійного союзу театральних художників міста Одеси. У театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, а актори виходили у відкритих платтях... Ще до початку концерту її почав бити озноб. Після концерту вона злягла. Лікар поставив діагноз - «іспанка», особлива форма грипу. У 1918 році в Європі від цієї хвороби померло, за різними даними, від трьох до шести мільйонів чоловік. У Віри Холодної вона ускладнилася запаленням легень. Її лікували кращі лікарі Одеси. Вона прохворіла вісім діб. Останні чотири дні і чотири ночі під вікнами стояла величезна юрба. 16 (3) лютого 1919 року вона померла.

Лікарі й близькі, що знаходилися біля ліжка хворої, розповідали, що навіть умираючи, Віра... начебто грала сцену смерті. Почуваючи, що помирає, вона покликала із сусідньої кімнати свою дочку Женю, величним жестом веліла їй опуститися на коліна, поклала руку дівчинці на голову і чуттєвим голосом благословила її. Після чого, граціозно відкинувшись на подушки, Віра Холодна пішла в те царство тіней, з якого вже не повертаються. Її обличчя було абсолютно спокійним. «Ваши пальцы пахнут ладаном, а в ресницах спит печаль. Ничего теперь не надо вам, никого теперь не жаль...» - написав Вертинський.

Через три дні після її смерті на екрани вийшла кінохроніка П. Чардиніна «Похорон Віри Холодної». Через кілька місяців потому згоріли від тифу спочатку її мати, а потім і її чоловік. До речі, незабаром зник останній земний слід цієї загадкової жінки: у 1931 році одеський цвинтар, де поховали акторку, було перетворено в парк.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: