І то так налякали, що бідний чоловік з шаленими криками прибіг до будинку та з непідробним жахом почав розповідати дружині, мовляв, на їхньому городі оселилися справжні чорти. Так, так, саме чорти. З рильцями, ріжками та куцими хвостиками. Щоб пересвідчитися в словах батька, двоє синів вирушили з вилами на город, а жінка стала розпитувати, що тому привиділося.
Трохи заспокоївшись, Андрій С. розповів, що близько обіду пішов на город, аби закінчити виривати буряки. Погода з кожним днем гіршає, тому й потрібно все до дощів зібрати. Тільки почав тягти першого копця, як навідався сусід з могоричем за позичений мотоцикл. Тож, випивши чарчину-другу, знову подався на город. Горілка не те щоб ударила в голову, однак злегка все ж захмелів.
Ледь взявся до роботи, як серед гички почулося шарудіння та рохкання. Подумавши, що то може бути одне з його поросят, яке вилізло з огорожі, вирішив якнайшвидше загнати тварину назад. Підійшовши на звуки до місця, де щось шаруділо, розгорнув гичку і мало не зомлів… На чоловіка втупилося чорне чортяче рило, та ще й зуби скалило. Боягузом пан Андрій себе ніколи не вважав, та зізнався, що цього разу добряче злякався. Хотів прогнати нечисту силу, але та кинулася до його ніг, і він, не чуючи під собою землі, побіг з галасом до хати.
Жінка, знизавши плечима, почала нарікати, що, мовляв, пив-пив от і допився до чортиків. А ще присоромила, що такий дорослий, а з ляку ледь штани не замочив. Тут з городу прийшли хлопці і сказали, що якби й були в буряках чорти, то від батькового крику давно всі порозбігалися. Чоловік і сам почав думати, що виною всьому - оковита. Однак, якщо очі збрехали, то ж хіба могли вуха чути рохкання, якби його не було?!
Так до вечора й гадали: чи привиділося щось панові Андрієві, чи, можливо, навмисне пожартував із сім’єю. Ситуацію ввечері роз’яснив сусід, який прийшов перепитати, що за репет лунав у них у дворі. Розповівши другові, що сталося, пан Андрій ніяк не міг зрозуміти, чому той так сміється, що аж сльози з очей капають. Нарешті заспокоївшись, сусід пояснив:
- Так то ж були мої в’єтнамські поросята, яких привезли сьогодні на замовлення. Думаєте, для чого я у вас мотоцикл позичав? За парочку довелося 300 доларів викласти. Втім, не шкодую, бо всерйоз сподіваюся зайнятися їхнім розведенням. Зачинив поросят у хліві, бо ще станок для них не підготував, та, видно, діти бавилися і випадково їх випустили. От тварини й побігли до вас у город. Тому можете не хвилюватися: то не чорти, і нічого вам не ввижається. А як не вірите, то ходімо й переконаєтеся.
Розповідаючи цю історію, яка сталася два тижні тому, пан Андрій ледь стримувався від сміху. Каже, що коли сусідські екзотичні свині приведуть потомство, то й собі придбає парочку. Чим чорт не жартує?