Пакистанці врятували від полону,

Віталій Каравайний подався в Індію у жовтні. Саме в цей час (жовтень-листопад) у місто Вріндавані, яке знаходиться за 130 кілометрів на південь від Делі, з'їжджаються паломники зі всього світу, щоб ушанувати Крішну. Тут знаходиться священна гора Говардхана, на якій мріє побувати кожен крішнаїт і не тільки. Віталій каже, що в цьому місці побував свого часу і російський імператор Микола II, який був вражений цією місциною. І хоч Вріндаван невелике місто (за розміром приблизно таке ж, як наш Здолбунів), тут побудовано близько п'яти тисяч храмів (!).

Наш земляк добирався до Індії сухопутним шляхом - поїздами та автобусами, тому пригод у нього за час подорожі о-го-го скільки назбиралося. Загалом, «суха» мандрівка рівнянина до Вріндавана тривала одинадцять днів. Довелося перетинати чотири країни - Росію, Азербайджан, Іран і Пакистан.

- Скажу, що європеєць у країнах Сходу без уваги не залишається. Адже «білі» люди тут не так часто з'являються, - розповідає пан Віталій. - Щойно вийшов на одній із пакистанських залізничних станцій, як мене відразу оточили місцеві жителі. Познайомилися. І знаєте, був здивований, наскільки привітний цей народ. Хтось мені відразу приніс млинці, інші запрошували в гості, а наостанок один із пакистанців навіть квиток купив мені до наступної станції... Крім того, я дуже їм вдячний, що врятували мене від племені пуштунів, які «патрулюють» на «білих» людей у горах на пакистано-афганістанському кордоні.

»Біла» людина для пуштуна - ворог

Пуштуни ненавидять «білих» людей. Під час війни в Афганістані радянські війська знищили багато їхніх одноплеменців, тому вони ще й досі мстять «білим». Розповідають, що минулого року в цій місцевості зникли чотири американці, а раніше вони розстріляли трьох росіян. Проїжджаючи контрабандним автобусом у горах, пакистанці заховали рівнянина в салоні, щоб його ніхто з пуштунів не помітив, а тому, благо, наш земляк лишився живим та неушкодженим.

Мандруючи мусульманськими країнами до Індії, рівнянин за дев'ять днів не бачив жодної «білої» людини. І лише на іранському кордоні зустрів, нарешті, особу європейської раси - це була донька американського консула.

Наступне випробування - поїздка поїздом у горах. Уявіть, їдете на висоті трьох кілометрів, а внизу - провалля.

- У мене навіть розболілася голова, видно, тиск піднявся, - пригадує пан Каравайний. - Потім випадково внизу побачив перекинуті локомотиви та вантажівку. В ту мить було лише одне бажання - швидше б доїхати до місця призначення!

Свині виконують функції санітарів

- І ось я в Індії. Відразу вирушив до святого міста Вріндаван, - продовжує Віталій. - Мене здивувало те, що в цій країні немає паспортів, їх видають лише у випадку, коли людині потрібно виїхати за кордон. До того ж, там немає водійських посвідчень.

А дівчата... Щоб ви бачили цих індусок! Красуні! Але, що я помітив, жінки тут старіють значно швидше, ніж українки. Так, у років 25 у них уже помітні зморшки на обличчі. Це, насамперед, пов'язано з спекотним кліматом - шкіра швидше висихає.

У Вріндавані я провів цілий місяць. Там зустрів чимало українців, росіян, які теж подалися в паломництво до Індії.

- Кажуть, що в Індії повна антисанітарія: на вулицях лежать купи сміття, гниють фрукти, спекотне повітря розносить неприємні запахи...

- Неправда. Хоча вулиці справді бувають засмічені, втім, самі індуси - надзвичайно охайні. Миються кілька разів на день, а на кухні у них посуд в ідеальній чистоті. І, не повірите, вулицями Вріндавані бігають свині, котрі, наче санітари, підбирають, випорожнення тварин, гнилі овочі та фрукти. Цих тварин місцеві жителі не їдять.

А ще в Індії дуже багато мавп і папуг. Одна мавпочка навіть залізла до мене у кімнату через кватирку. Я їй дав банан, і вона кудись побігла. До речі, тропічні фрукти дуже дешеві, адже вирощуються на місці. Щоправда, для приїжджих торговці, зазвичай, завищують ціни. Так, якщо перевести на наші гроші, я купував кілограм бананів за 1 гривню, ананас за 1 гривню 50 копійок.

А от з роботою в Індії важко. Особливо жінкам. Та й платять тут небагато. Скажімо, індійка, яка на будівництві носить щебінь, одержує наприкінці робочого дня, якщо перевести на наші гроші, 5 гривень. Проте життя в Індії недороге. Та й індуси невибагливі в побуті. Скажімо, дублянка на зиму їм не потрібна і за опалення не треба платити, а фрукти та овочі родять увесь рік.

Пакистанці - народ з гумором

- А що вас найбільше звеселило за час мандрівки?

- Напевно, пакистанські автобуси. Ззовні вони неакуратні, брудні, зате на кожному з них великими літерами написано англійською: «Гарний автобус», «Мій улюблений автобус», «Привабливий автобус». А на одному, в який я сів, зазначалося: «З кондиціонером». Я, між іншим, попросив водія ввімкнути його, бо спекотно було, а мені, посміхаючись, відкрили віконце зверху, мовляв, ось вам і кондиціонер! Пакистанці - з почуттям гумору!

Відвідавши святі місця, віддавши шану Крішні, я помандрував додому на літаку. До речі, напередодні мого відльоту в Україну в Делі трапився терористичний акт - пролунало три вибухи, які забрали чимало життів.

Якби не терористи та регулярні стихійні лиха, Індія була б райською країною. Люди добрі, привітні й ніколи не заподіють тобі зла, якщо ти перший не проявиш агресії.