№218 від 15.12.2005p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"
Новини Рівне |
#Невигадана історія Школа мудрої любовіабо Як свекруха змусила невістку полюбити себеЦих двох жінок, одній з яких за сімдесят, а другій за п’ятдесят, завжди можна побачити разом. Чи то в полі, чи на городі, чи в господі - вони завжди нерозлучні. Ніби мати й донька. А насправді - свекруха з невісткою. Отак гарно живуть вони вже понад тридцять років. Дивина, та й годі! Одного погожого недільного дня випала мені нагода побувати в їхній оселі. Коли увійшов до хати, баба Катя наливала біля печі в миски обід, невістка Ганна стелила на стіл чисту скатертину. Петро (господар) сидів за столом у вишитій сорочці. Для сільських жителів у будні літньої пори немає часу ні помитися, ні переодягнутися. То ж неділя для них - це справжнє свято. У хаті було прибрано, на столі в трилітровій банці стояв букет квітів, наповнюючи оселю приємним ароматом. Привітався. З усього видно, вони були раді моєму візиту. - Пощастило тобі, - сказала баба Катя. - Якраз на обід нагодився. Запросили до столу. Петро, підкрутивши вуса, підморгнув мені і поставив на стіл плящину. - Добре, що завітав, а то якраз прийшли з Ганною з церкви, то буде з ким випити чарку горілки. Бо мої не п’ють, а самому якось не личить. Випили по чарці, по другій, а тоді й розмова повелася. Говорили про все, але мене цікавило одне. Тому згодом запитав: - Бабо Катю, от всі дивуються, як ви так гарно з невісткою ладите? Адже свекруха і невістка - це, здебільшого, одвічні вороги. Скільки про них писано-переписано, скільки анекдотів складено. Як одна жінка казала: “Я ще своєї невістки не бачила і не знаю, але вже не люблю”. - Ой, синку, - почала баба Катя, - щоб усе про все розповісти, то довго слухати доведеться. А втім, що тут особливого? Згадала баба Катя свої молоді роки, коли вперше переступила поріг свекрушиної хати. Виходили тоді дівчата, здебільшого, не за коханих, а за кого віддадуть батьки. Коли мені виповнилося вісімнадцять (а я була найстаршою серед сестер), якось батько сказав за вечерею: - Пора вже тобі, Катю, заміж виходити. Досить батьків хліб їсти, хай чоловік годує. - Та ніхто ж не сватає, - пожартувала. - Не журися, дочко, я тобі вже нареченого знайшов. - Хто такий? - запитала я зі страхом. - Прийде - побачиш, - відповів суворо батько. - У неділю будуть свати, тільки щоб без дурниць. Защеміло серце, закалатало. Адже кохала Івана, тільки з ним бачила своє щастя. Та не судилося. Засватав мене Марко, якого чомусь усі дівчата в селі недолюблювали. Така вже була батьківська воля, і перечити йому не могла. Розуміла, що важко батькові годувати таку сім’ю, а жили ми бідно. Маркова ж родина була заможною, а він був єдиним сином. Марко був непоганий, почала вже до нього звикати. І все було б добре, якби не свекруха. Вона не злюбила мене з перших днів. Годила їй, як могла, та все було на так. Марко матір у всьому слухався, не перечив, коли вона нарікала на мене. Чекала народження дитини. Думала, все зміниться. Та стало ще гірше. Я з дитиною, а Марко собі гуляє. Прийде додому пізно, почну його картати, а свекруха тут як тут: “Ти бач, яка знайшлася! Чого ти його свариш? Він твій господар - що хоче, те й робить”. Після смерті свекра все зло свекруха перекинула на мене. Не витримала я і заявила Марку, що залишаю його. Однак він тільки засміявся, мовляв, нікуди ти не дінешся. А в той час розлучитися, залишити чоловіка вважалося великим гріхом. У церкві ж, перед Богом, давали один одному клятву. У сусідньому селі жила знайома старенька бабуся, в якої не було ні чоловіка, ні дітей. От вона і прийняла мене до себе з маленьким Петриком. І хоч батьки відмовилися від нас, вирішили твердо. Важко було виховувати самій дитину. Та ще й злі язики подекуди не давали спокою, однак витримала. І дала тоді собі зарік: якщо буде в мене невістка, ніколи так не чинитиму, як зі мною свекруха. - Я сказала все, - тихо мовила баба Катя, - хай тепер невістка розкаже, яке її лихо спіткало в свекрухи. Повернувся до тітки Ганни. Вона, подумавши, продовжила розповідь. - Я справді свою свекруху не любила ще відтоді, коли ми з Петром навіть повінчані не були. Люди казали, якщо вона не змирилася зі своєю свекрухою, то як зможе поладити з невісткою? То ж після весілля була налаштована щодо неї агресивно з перших днів. Думала, не піддамся. Все чекала якихось нарікань з її боку, хотіла посваритися, та свекруха приводу не давала. Що б я не зробила, вона ніби і не помічала. Всі мої витівки свекруха сприймала як щось звичне. Навіть рідна мати за них сварилась, вона ж ні. Отак з часом почала розуміти, що свекруха зовсім не така, як про неї говорять у селі. Вона добра, чудова людина. Стала я ставитися до неї зовсім по-іншому. Я щаслива, що в мене така свекруха. Та це слово боюся й вимовляти. Це моя мама, порадниця. Отак і живемо. Баба Катя, вислухавши розповідь невістки, продовжила: - А Ганя правду каже. Вона ніколи не годила свекрусі, як я своїй, усе чинила наперекір. Я це помічала, але вдавала, ніби нічого не сталося. Робила все заради сина, бо любила його, не хотіла сваритися, завдавати йому болю, бо ж бачила, що він любить свою Ганнусю, а вона його. То чому ж я повинна була розбивати їхнє кохання? Варто зрозуміти, що мати й дружина люблять одну людину. Ці любові різні, але їх можна поєднати. І там, де є порозуміння між свекрухою та невісткою, чоловічого тепла вистачить на двох. - І ви ніколи не сварилися? - запитав я. - Життя без сварки не буває, по-різному було у нас, але далеко не заходили, хтось із нас завжди поступався першим, - відповіла баба Катя. - Бо посваритися можна через найменшу дрібницю і затаїти зло одне на одного. Але цього не було. Не судила я невістку ніколи перед людьми, як роблять інші. Не чула, щоб і невістка мене судила. То ж хай люди не дивуються, що з невісткою ладимо. Ось таку повчальну історію однієї сім’ї, яка пройшла через школу життя, почув я. На прощання звернувся до жінок: - Ви дуже гарно співаєте вдвох. Чи не могли б заспівати? Вони посміхнулися, переглянулися між собою - і полилася чарівна тужлива мелодія про жіночу долю, нещасливе заміжжя: Ой, якби я була знала, Не йшла заміж та гуляла. У рідної неньки, у рідного батька, Як маківка, розквітала. Ішов додому в піднесеному настрої і думав, якби у всіх сім’ях була така злагода, яке було б гарне життя.
Коментарі (0):
|
© 2001-2024 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(098)0565477. Всi права збережено. |
тел.(098)0565477, (096)3950057 Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється Наші сайти: |