За вмістом поживних речовин та будовою плоду груша і яблуко схожі. Вважають, що груші солодші на смак, ніж високосортні яблука. Однак, як засвідчують досліди, цукристість груш не перевищує цукристість яблук, лише в перших значно нижча кислотність, і тому цукрово-кислотний показник у груш значно вищий.
Цукристі сполуки груші в основному - глюкоза, фруктоза та сахароза. У плодах різних сортів груш міститься крохмаль (0,34-2,38 відсотка). У літніх сортах він зникає під час дозрівання плодів. Недоспілі груші багаті на спирт сорбіт (близько 2 відсотки), який має солодкий смак і вживається як замінник цукру для хворих на цукровий діабет. Виявлено в незначних дозах борну, хлорогенову, кофейну, хінну та деякі інші кислоти. У перестиглих грушах утворюється також молочна та оцтова кислоти, яких у свіжих здорових плодах не буває.
Плоди багатьох сортів груш хрумтять, коли їх розкушують. Ця властивість пояснюється наявністю в м’якуші так званих кам’янистих клітин, оболонки яких побудовані із здерев’янілої клітковини. Під час достигання кам’янисті клітини зникають, і м’якуш набуває маслянистої консистенції.
Вітаміну С в грушах дуже мало, вони не можуть бути джерелом аскорбінової кислоти в харчуванні. Груші цінні як джерело фолієвої кислоти (вітаміну В9), важливої для процесів кровотворення. У грушах є фенольні сполуки капілярозміцнювальної та протисклеротичної дії. У складі цієї групи речовин - катехіни, лейкоантоціани, флавоноли (похідні кверцетину та ізорамнетину), фенолокислоти.
У листі і плодах міститься глікозид арбутин, який має дезинфікувальні властивості, виявляє сечогінну та протизапальну дію під час захворювання нирок та сечовивідних шляхів.