23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
|
|
№417 від 08.10.2009p. |
| Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"
Новини Рівне |
#Невигадана історія  “Мамо! Мамо, чому ти пішла?”22 роки, довгі і самотні, я прожила, не знаючи, що таке материнська любов. Як шкода, що немовлята не пам’ятають себе від самого початку життя, бо лише перші три місяці я відчувала мамине тепло, ніжність її рук, чула її голос. Вона народила мене, а потім покинула, втікла зі своїм новим коханням, не залишивши адреси. Йшли роки. Коли я стала розуміти, що мама мене покинула, то зненавиділа її всім серцем. Я ненавиділа її за те, що вона не бачила мої очі, коли я принесла першу п’ятірку; коли вперше відчула кохання і розчарувалася; коли стояла у випускній сукні; коли побачила своє прізвище у списках зарахованих на навчання до університету... Я ненавиділа, а батько продовжував любити, вірив, що вона повернеться. Та не дочекався. Пішов із життя, коли мені було 20 років. Я стала ще більше ненавидіти свою матір, бо звинувачувала саме її у смерті батька. Не знаю чому, але я вирішила знайти її. Хотілося сказати про свою ненависть в очі, думала - стане легше... Шукала два роки. Довелося підняти багато архівів, бо знала лише її ім’я. Батько ніколи не розповідав більше. А, може, я просто не хотіла слухати. А ще була фотографія. Це фото! Здавалося, що на ньому не вона, а я! Невже можлива така схожість!? Я ненавиділа її і за те, що я так схожа на неї, що ношу ім’я, яке вона дала мені - Любов. Невже вона думала, що якщо дасть мені таке ім’я, то почуття материнської любові будуть непотрібні!? І ось я знайшла її... Стою перед зачиненими дверима. Що за ними: тепло і, нарешті, материнська любов, чи байдужість і ворожнеча? “Ні, не можу”, - повторювала собі. Та все ж знайшла сили. Постукала. Відчинилися двері... Це був найстрашніший день у моєму житті... Чи, можливо, найкращий... Її квартира була схожа на склад давно викинутих кимось речей. Переді мною стояла жінка, від якої тхнуло спиртним, у руці - цигарка. Я хотіла кинутися їй на шию і закричати: “Мамо! Мамо, чому ти пішла?”. Та я мовчала. Вона ж довго дивилася на мене, а потім сказала: “Любонько моя, доню”. Я втікла. Злякалася... О, Боже мій, вона впізнала мене! Та це не дивно, я - це ж вона в її молоді роки. Через кілька днів пролунав телефонний дзвінок. Лікар травматологічного відділення повідомив: - Ваша матір, Світлана Олексіївна, у тяжкому стані. - Чому ж Ви мені телефонуєте і говорите це?! Лікар здивувався: - Вона ж Ваша матір. Світлана Олексіївна да-ла Ваші координати. Мої координати... Це значить, вона 22 роки знала, де мене знайти, і не шукала! Розум говорив одне, а серце - зовсім інше. Я все-таки поїхала в ту лікарню... Зараз Світлана Олексіївна живе зі мною. Я розплатилася з усіма її боргами, доглядала за нею, коли вона навіть сидіти не могла, доглядаю і зараз, коли вона в інвалідному візку. Я витягнула її з тієї безодні, в якій вона жила 22 роки. І, знаєте, я зовсім не шкодую про це. Можливо, це божевілля, та я пробачила їй усе. Бо вона ж - моя мама, і я... люблю її.
Коментарі (0):
|
| Лист редакторові | RSS | Передплата газети
| Відгуки | Розсилка | Реклама на сайті| Реклама
© 2001-2024 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(098)0565477. Всi права збережено. |
тел.(098)0565477, (096)3950057 Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється Наші сайти: | ||||||||||||||||||||||||||||
Партнери 