Подивишся зараз телевізор, - по кожному телеканалу виступає кандидат в Президенти із передвиборчою програмою. Щось обіцяє, пропонує, в чомусь запевняє, переконує. Щось із тих обіцянок збудеться, а щось - зазвичай, більша половина, - залишиться тільки у вигляді друкованих знаків на папері. Ну, це ми вже знаємо, проходили. А таки підемо, проголосуємо, і раз, і вдруге, і втретє - аби потім іноземні спостерігачі не звинуватили у підтасовці голосів!
Друже, а візьми-но та й подивися телевізор уважніше. Без пафосу, без якоїсь награності та завченого тексту звертаються до нас з екрану вбиті горем батьки хворих дітей. У Андрійка рак крові, у Алінки - саркома коліна, 8-місячний Артемко під загрозою на все життя залишитися глухим, першокласник Данил-ко - не бачить. Випадало мені бувати і у відділеннях дитячої онкології, і у відділенні патології новонароджених. Знаєш, що мені там сказали? Дитяча смертність не здає своїх позицій, а морг знаходиться ось там...
До чого це все я? Днями, навідуючи своїх померлих близьких на міському кладовищі, потрапила на “дитячий” цвинтар. Не дай Бог нікому! Хлопчики, дівчатка, від новонароджених до підлітків. А на могилках квіти, цукерки, десь ледь ворушаться дзвоники, іграшки. Йду, під ногами щось писнуло, дивлюся - гумова іграшка, собачка з синіми великими очима. Я поставила її на місце, на могилку, а кого, я вже не побачила - очі захлинули сльози...
Думаю, ось мірило всьому. Відповідь на всі запитання. Ти скажеш - діти помирали завжди, такий закон природи! Але я цього не розумію. Не розумію, коли кажуть, що на операцію дитині потрібно кілька тисяч доларів, а їх немає ані у батьків, ані у держави. Як так? А коли я дочекаюся того часу, коли скажуть: “Шановні громадяни, ані виборів, ані перевиборів проводити не будемо, бо у держави немає грошей - усі кошти пішли на лікування дітей!..”
Але, як співається у пісні: “Допоки сонце сяє, поки вода тече - надія є!”