Невідомому солдатові…

У День Перемоги я мріяла б пройти святковими вулицями нашого міста з моїм дідусем Скориком Михайлом Мойсейовичем, учасником бойових дій, кавалером багатьох орденів та медалей , який на стіні рейхстагу у Берліні 1945 року залишив і своє ім’я. Але його вже давно немає з нами.

Фронтові пісні з самого ранку лунали в моїй голові. Дуже хотілося на парад. О

9-й годині 50 хвилин всі святково одягнені рівняни з квітами і повітряними ку-льками вишикувалися у колони та очікували початку свята. Кілька червоних тюльпанів я хотіла подарувати одразу, хоча б комусь із ветеранів, і попрямувала до автобусів, де зустріла колоритного бородатого дідуся у військовому мундирі з орденами і медалями на грудях. Мої вітання “мій ветеран” слухав дуже уважно. Ми познайомились, розговорилися.

Олександр Васильович, як виявилося, служив на фронті зв’язковим і рацію, вагою більше 5 кг, та котушку з дротом носив під кулями до кінця війни. Автобуси з ветеранами рушили, і колони демонстрантів також. Мене здивувало бажання старого воїна крокувати самому від Міської управи аж до Меморіалу Слави по вулиці Дубенській. Погодьтеся, відстань чимала! Але факт лишився фактом: раз по раз, витираючи спітніле чоло, “мій ветеран” спритно і браво прямував до головної мети того дня - на мітинг. На своїх височенних підборах я ледве встигала за нашим воїном, який у свої 84 роки (!!!), ще й рівнявся на молодих військових, а моє прохання сісти у автобус категорично відхилив.

Зате встигав Олександр Васильович приймати квіти від рівнян: старших і молодих, школярів і зовсім малесеньких діток під час цієї тріумфальної ходи. Я відчувала таку безмежну гордість за те, що мала честь йти поруч з ним. Це було так зворушливо, що сльози наверталися мені на очі, адже у більшості рівнян був такий самий піднесений та урочистий настрій. Усмішки, сльози, вітання, радість, вдячність - все це разом сяяло на обличчях людей. Байдужих ми не помітили. Позаду нас йшло двоє молодих хлопців, які несли оберемки квітів і кульок, що їх дарували “нашому ветеранові”. А коли ми наблизилися до Дубенської вулиці, то на ній було так багато школярів та дорослих, які стояли у 4-5 рядів, що Олександр Васильович гордо розправив плечі, вище підняв голову і сказав: “Весь город сегодня вышел. Спасибо ровенчанам! Давно так не было. Мы этого дня ждем весь год!”.

P.S. Не знаю я прізвища Олександра Васильовича, але переконана - хтось знає, і про такий щасливий епізод мого життя йому перекаже.

21.05.2010

Алла ШИКУЛА, викладач ВПУ-1, м.Рівне

Коментарі (0):

Анонсовані статті свіжого № 1165 від 11.04.2024p.

Побив в парку чоловіка телескопічною палицею

П’ятого квітня близько 18 год до поліції повідомив 34-річний житель села Зірне, що в дендрологічному парку міста Березне, невідомий чоловік раптово почав нецензурно висловлюватися в його адресу, а потім – побив металевою палицею та втік....

=>>>=

Госпіталь та медуніверситет Рівненщини перейматимуть литовський досвід

КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» РОР та релокований ДЗ «Луганський державний медичний університет» уклали тристоронній договір про співпрацю із Литовським університетом медичних наук....

=>>>=

	№449 від 21.05.2010p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477