Вам подобається, коли за вас приймають рішення? Впевнена: більшість скаже, що ні… Ще більше дратує, коли лізуть у ваше особисте життя… Однак у кожної медалі є дві сторони. Іноді те, чого не робимо ми, роблять за нас інші. У нашому випадку мова піде про батьків.
Упродовж багатолітньої газетярської праці в кого тільки не доводилося брати інтерв’ю! Що не кажіть, а журналістика дає можливість зустрічатись із неординарними особистостями, побувати в цікавих місцях, розповісти іншим про побачене й почуте. А нещодавно співрозмовником мав… змієлова. І шукати його довго не доводилось: двадцятип’ятилітній Ігор Юрійович Омельчук вчителює у рівненській ЗОШ №4. Людина начитана, знавець шести мов, великий мрійник, який прагне кращого завтра ріднокраю.
Ящірку іранську “еублефат” пан Ігор спіймав у Калмикії
Уляна чула, як під її хатою спинилася машина, стривожилось серце. Хто б це міг бути? Знала, що Марина поїхала до міста по ліки для неї, але ж так скоро повернутися не могла. Своїми вже підсліпуватими очима й не впізнала, хто до неї зайшов. “Добрий день, мамо”, - почула. “Доброго дня, доню, - аж здригнулася у ліжку старенька. - Ой, Боже, Боже, а я думала, що вже й не побачу тебе, Олечко. Забула ти зовсім про мене”. Оля роздивлялася по кімнаті, в якій народилася, виросла, бо й не пам’ятає, коли востаннє тут була. Поглядала на зовсім вже змарнілу маму, яку хвороба прикувала до ліжка, і мовчала. Її нічого не зворушило. Вона приїхала зовсім з іншої причини.
Двадцяте число липня в Тетяниному календарі обведено в червоне коло. День цей для неї особливий. Уперше за багато років стрепенулося її серце. Уперше затріпотіло стривожено й радісно: “Це він. Він! Це його я шукала стільки років!”
22 роки, довгі і самотні, я прожила, не знаючи, що таке материнська любов. Як шкода, що немовлята не пам’ятають себе від самого початку життя, бо лише перші три місяці я відчувала мамине тепло, ніжність її рук, чула її голос. Вона народила мене, а потім покинула, втікла зі своїм новим коханням, не залишивши адреси.
Брехня... Вона тепер скрізь. Тече бурхливою річкою у розмовах, нотатках, рекламних щитах та газетах. Банальна і звичайна. Для чогось, а подекуди і без потреби. В буденному діалозі, по твоїх очах і схвильованих нотках голосу бачу стару добру знайому - брехню. Навіщо? Вона ж тільки псує все.
Він - суворий керівник, турботливий батько і дідусь, імпульсивний чоловік, поряд з яким - розуміюча і кохана дружина. Він любить співати, грати у футбол, отримувати духовне натхнення у храмі, і вірить, що час - найкращий лікар. Його дитинство не було легким, а батьки - багатими, тому він знає ціну кожній копійці і кожній хвилині. А ще цей чоловік впевнений, що хорошого результату можна досягти лише наполегливістю і працею, нехай навіть важкою.
У селі, де колись минуло її дитинство, Ярина не була кілька років. Тепер вона йшла вулицею і зацікавлено роззиралася довкола. Майже нічого не змінилося. Такі ж, обгороджені дерев’яним частоколом, обійстя, побілені ззовні хатинки. Двори потопають у зелені садів, які цьогоріч вродили рясно-рясно. Яблуневі віти аж до землі повгиналися під вагою соковитих яблук. Синіють сливи й золотіють груші. Раз по раз з-поміж зелені вигулькують дитячі обличчя. Зрідка - старечі. Ось мине цей перелісок, а там і хатинка тітки Гапки, через метрів вісімдесят від якої мешкають і Яринині батьки.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 