Валерій САЄНКО: “Енергозбереження – не бажання, а економічна необхідність”

“Карат” пропонує суспільству нові технічні рішення”

- Валерію Івановичу, “Карат” зарекомендував себе на Рівненщині як ініціативна бізнес-структура, що поєднує європейські цінності з національними традиціями, світовий досвід дослідження можливостей альтернативної енергетики з використанням багатих ресурсів Полісся. Сьогодні думка, що теплопостачання в Україні - це суцільні збитки, є аксіомою. На Вашу думку, чи може ця галузь бути прибутковою справою?

- Теплопостачання у країнах Євросоюзу давно стало прибутковим бізнесом, займатися яким вигідно і престижно. У країнах з перехідною економікою, до яких, до речі, належить і Україна, він може забезпечувати ефективне й екологічне енергозабезпечення невеликих населених пунктів та цілих міст. Наше підприємство останні роки займається дослідженням виробництва альтернативного палива з місцевої сировини - торфу. Ця тема набула державної ваги в контексті традиційного зростання ціни на природний газ - до 450 доларів за тисячу кубометрів для України з 2009 року. Після українсько-російського газового протистояння тема енергозбереження стала ще більш актуальною і в нашій державі, і в країнах Європи, які досить швидко переводять своє енергетичне господарство на використання альтернативних видів палива, зокрема, в комунальному секторі. На жаль, “Карат” у цьому напрямі не має відповідної підтримки ні від центральної, ні від місцевої влади. Розробивши за свої кошти ефективну програму дослідження властивостей поліського торфу, ми пропонуємо суспільству нові технічні рішення, забезпечені енергоресурсами власного виробництва. До продукції “Карату” вже приглядаються в Європі - у квітні до нас приїдуть представники Литви. До речі, нещодав-но 20 представників Рівненщини за ініціативою очільника області Василя Берташа відвідали цю республіку з метою вивчення досвіду використання енергоощадних технологій у бюджетних установах.

- На Вашу думку, чому в Європі навчилися заощаджувати енергоресурси, а в Україні лише починають усвідомлювати їхню справжню вартість?

- Насамперед хочу акцентувати на тому, що в європейських країнах цей процес послідовний і довготривалий. До того ж, держава підтримує методом дотацій підприємців і громадян, які, модернізувавши свої виробництва та будинки, використовують альтернативні джерела енергії. Тому європейці єдині у своєму прагненні у будь-який спосіб зменшити споживання енергоресурсів. Розроблений у 2006 році план дій щодо економії енергії в ЄС містить 75 позицій. Запропоновані Єврокомісією заходи сприяють заощадженню до 100 мільярдів євро щорічно. Цифра, погодьтеся, переконлива, але і це ще далеко не межа. Адже в європейських країнах влада всіляко заохочує громадян до економії. Так, у Бельгії муніципалітет надає громадянину фінансову допомогу в розмірі 25 відсотків інвестицій, наприклад, для встановлення енергозберігаючих вікон, а потім, споживач сплачує на 25 відсотків менший тариф за тепло. Наступний етап енергозбереження у бельгійців - перехід на використання альтернативного палива замість традиційного газу.

Корисним для України може стати вивчення і запозичення досвіду вирішення енергетичних проблем у пострадянських країнах, що стали членами Євросоюзу. Наприклад, Литва, яка, як і ми, отримала у спадок традиційні комунальні рішення радянських часів. У них житловий фонд, системи центрального теплопостачання (ЦТ), звички населення - все, як у нас. Але комплексний підхід до цієї проблеми органів місцевого самоврядування, прагнення досягти енергетичної незалежності держави дали очікуваний результат - громадяни Литви мають комфортні умови за оптимальним співвідношенням ціни комунальних послуг до їх якості.

“Захист споживача від необгрунтовано завищених цін”

- Чому вже у найближчому майбутньому енергозбереження буде для України не лише бажанням, а й економічною необхідністю?

- Україна досить довго жила у “тепличних умовах”: ціна, за якою люди споживали природний газ, порівняно з Європою, була занизькою, а політична складова у цьому питанні - навпаки, зависокою. Тому той момент, коли практично безболісно можна було модернізувати систему ЦТ, на жаль, втрачено. Вітчизняна комунальна теплоенергетика загнана у глухий кут. Велика частина населення міст проживає в багатоквартирних панельних будинках, побудованих в період, коли необґрунтовано низькі ціни на енергоносії поєднувалися з вимогами прискорення будівельних робіт, зменшення вартості, скорочення матеріалоємності і трудомісткості будівництва. Системи опалювання в цих будинках не мають яких-небудь пристроїв для регулювання. Втрати енергії в будинках, побудованих 20-30 років тому, величезні. Житло забудови 90-х років минулого століття має дещо вищий рівень теплозахисту, але і він не може розглядатися, як достатній з урахуванням сучасних вимог до теплоізоляції будівель.

- А що, на Вашу думку, потрібно для повноцінного розвитку систем центрального теплопостачання? І взагалі, що таке сучасне ЦТ?

- Сучасне центральне теплопостачання - це ефективна система, яка використовує енергоощадні технології і характеризується гнучкістю при переході з одного виду палива на інше. Вона має бути здатною покривати поточні витрати, передбачати витрати на заміну обладнання і повернення інвестицій. Їй притаманні високий рівень функціонування й управління системами теплопостачання, конкурентоздатність порівняно з іншими видами постачання, прозорість тарифів, захист споживача від необґрунтовано завищених цін. Наприклад, у Фінляндії чи Швеції, де споживач має право сам обирати необхідний йому тип опалення, перевага надається саме центральному теплопостачанню - через зручність у користуванні та доволі привабливі ціни.

Сьогодні країни Балтії орієнтуються в енергозбереженні на досягнення скандинавських країн, зокрема, Фінляндії та Швеції. Назву такі разючі цифри: Литва використовує для централізованого опалення природного газу 77 відсотків від загального обсягу енергоресурсів, а Швеція - всього 3 відсотки. З використання біопалива ці показники менш контрастні - відповідно 19 та 62 відсотки. Отже, за роки незалежності Литва значно наблизилася до Європи у виробництві та застосуванні біопалива, а Україна цей час згаяла. Наші фахівці мали можливість ознайомитись із досвідом енергозбереження і у Швеції, і у Фінляндії, а результат? Нічого, крім спогадів про побачене. Немає ні реалізації державних програм, ні практичних зрушень на місцях, за винятком окремих пілотних проектів, здійснених у рамках наданих грантів, хоча влада гучно декларувала системний підхід і необхідність дій у цьому напрямку.

“Якщо не рахуватимеш копійки, ніколи не матимеш гривні”

- Відомо, що існуючі технології енергозбереження дозволяють зменшити споживання теплової енергії більш як удвічі, а це скорочує витрати природного газу і не провокує зростання тарифів на теплоенергію. Що необхідно зробити для того, аби досягти такої економії?

- Треба, по-перше, вкладати кошти в оновлення основних фондів державних і муніципальних підприємств теплопостачання. В Україні якраз дається взнаки серйозне зношення обладнання. На балансі житлово-комунального господарства країни понад 60 тисяч котлів. Чверть з них мають зношеність більшу за припустимий термін експлуатації (25 років), і, відповідно, їхній коефіцієнт корисної дії є дуже низьким. Звичайно, якщо докласти зусиль, аби їх змінити - це вже була б відчутна економія газу.

По-друге, допоки споживачі не будуть сплачувати ринкову ціну за газ, вони ніколи не замислюватимуться над тим, що його треба берегти, що тепло в домівці коштує дуже дорого. Наприклад, європейця не треба довго переконувати в необхідності ощадливого ставлення до тепла. Він чітко знає, що один місяць на рік він працює лише для того, аби забезпечити себе і свою сім’ю енергоресурсами, аби його оселя була теплою, була гаряча вода, електроенергія тощо. І він, звичайно, все це береже. Якщо не рахуватимеш копійки, ніколи не матимеш гривні.

На кожному кроці є шляхи і способи економії. Але для цього потрібні не тільки фахове бачення і розуміння проблеми, а й системний підхід та державна підтримка в її вирішенні. Наприклад, у Білорусі, яка зі всіх країн колишнього СНД краще за інших вирішує проблему комунальної сфери, реалізується державна програма - п’ятирічний план скорочення споживання природного газу. Бюджет програми - 5,5 мільярда доларів, і це при тому, що Білорусь споживає газу в п’ять разів менше, ніж Україна. Якби подібна програма була прийнята в Україні, на її реалізацію довелося б виділити близько 27 мільярдів доларів.

В Україні ж пішли шляхом створення регіональних програм. Передбачається, що їх фінансування здійснюватиметься за рахунок інвестиційних та інноваційних кредитів терміном погашення до п’яти років. На переконання фахівців Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергоресурсів (НАЕР), головним завданням регіональних програм має бути економія палива у розмірі 30-40 відсотків. Над цією проблемою я працював і буду працювати. Зараз “Карат” готує спільно з керівництвом Головного управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації та фахівцями фірми “БНН” (директор Ігор Ноцик), яка успішно представляє на Рівненщині провідну компанію Литви - “Калвіс”, пілотний проект модернізації однієї з котелень обласного центру. Звичайно, ми розуміємо, що одна ластівка весни не робить, але на його прикладі покажемо, що вкладення в енергозбереження - це не лише витрати, а й нові технології та робочі місця, що створює зростання економіки держави і комфортне життя її громадян.

- Дякую, Валерію Івановичу, за розмову. Від імені читачів редакція “Рівне-Ракурсу” щиро вітає Вас із наступаючим ювілеєм - 60-річчям від дня народження. Бажаємо Вам міцного здоров’я й оптимізму, успіхів у бізнесі, цікавих проектів та творчої наснаги у їх реалізації.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: