Невмируща батькова наука

Як усе починалося

Розпочав свою трудову діяльність Петро Андрійович у квітні 1980 року, коли після закінчення Львівського житлово-комунального технікуму за спеціальністю »технік газового господарства» потрапив на роботу в тоді ще виробниче об’єднання “Рівнегаз”. Знайшлося йому місце в Корці, на газовій дільниці, де доручили розвозити по будинках газові балони. А коли вдалося вирватися додому, в село Гологори Золочівського району Львівської області, на два тижні, подумав: для чого їхати так далеко від батьків, якщо можна ті ж газові балони розвозити вдома?.. Так і вирішив.

Втім, поки Петро Дубас будував плани, життя йшло своєю чергою. Тож коли він повернувся на роботу з твердим наміром писати заяву про звільнення, на нього чекала несподіванка: йому запропонували посаду майстра служби електрохімзахисту. А вже через два тижні начальник служби Богдан Булик (сьогодні він - начальник Рівненського управління магістральних трубопроводів) запропонував перейти в службу підземних газопроводів, адже за освітою Петро Андрійович був газівником, а в службі електрохімзахисту працювали здебільшого електрики.

У той час служба підземних газопроводів нараховувала 17-18 чоловік. Вона обслуговувала підземні газопроводи всього Рівного й частини Рівненського району. Тоді були дуже низькі зарплати, постійно не вистачало працівників, тому Петру Андрійовичу доводилося разом з робітниками спускатися в колодязі, зварювати, ремонтувати газові засувки. Але, говорить Петро Андрійович, ця робота не була для нього чужою, бо батько з дитинства виховував, що чоловік повинен уміти робити все.

Жити - як батько

До речі, свого батька Петро Андрійович називає головним вчителем і наставником у житті. Розповідає, що дитинство, як у більшості в ті часи (народився Петро Дубас 1958 року), було далеко не розкішним, тому тато виховував сина так, щоб він міг виконувати будь-яку роботу по господарству, поки батьки на роботі. Вже з третього класу Петро вмів рубати дрова, а до восьмого навчився орати - між іншим, це вже був показник, що ти дорослий чоловік. А головне, тато навчив сина бути людяним і чесним. На все життя запам’ятався Петру Дубасу один випадок, коли він приїхав додому в свою першу відпустку.

- Це була середина літа, жнива в розпалі, - пригадує Петро Андрійович. - Тато поїхав на роботу, а мені сказав зняти з дому стару покрівлю, щоб перекрити дах. Переночували ми якось під відкритим небом одну ніч, а на ранок батько взявся шукати людей, які б згодилися допомогти накрити хату. Незважаючи на те, що в селі була якраз гаряча пора, до нас прийшло чоловік із п’ятнадцять. Так, гуртом, до кінця дня ми перекрили дах, поставили квітку. А коли люди сіли вечеряти, батько пішов шукати, де б можна позичити гроші, щоб заплатити людям по 10-15 карбованців - така на той час була “такса”. Але ніхто з чоловіків не взяв від батька грошей, бо він не одного з них виручав, допомагав, коли потрібно було. Тато тоді сказав мені: “Ось так і живи”. І цю його науку я запам’ятав на все життя.

Головне - довіра людей

І надалі в житті Петра Дубаса все йшло, як по плану. У 1982 році він вступив в Інститут інженерів водного господарства (нині - Національний університет водного господарства та природокористування), а згодом перевівся й у 1998 році успішно закінчив Івано-Франківський державний технічний університет нафти і газу.

На той час він уже працював інженером з охорони праці. А коли повернувся з першої сесії, йому запропонували посаду начальника служби підземних газопроводів. Тоді були дуже складні часи, але, налагодивши гарні стосунки з людьми, навчившись оперативно й виважено діяти в аварійних ситуаціях, працівникам служби вдалося багато зробити для поліпшення газопостачання в Рівному. Зрештою, найкращим свідченням того, що вибрав правильну стратегію в роботі, стало колективне голосування (в ті часи таким чином перевіряли, чи відповідає керівник займаній посаді), коли працівники служби стовідсотково підтримали свого начальника.

У 1994 році головою правління ВАТ “Рівнегаз” було обрано Івана Юрійовича Назарука. Він і запропонував Петру Дубасу стати заступником голови правління з обліку й розподілу газу. Петро Андрійович довго зважувався, роздумував, адже це була адміністративна робота, якої йому ще треба було навчитися. Крім того, якраз у той час розпочалася реорганізація системи газопостачання, всього нафтогазового комплексу України.

- Тоді ми вперше відчули, що таке ринкова економіка, збір коштів за спожитий газ, облік газу, - розповідає Петро Андрійович. - Було надзвичайно важко, доводилося просити, щоб підприємства платили за газ, але результат був того вартий: уже невдовзі підприємство вийшло на непогані показники щодо розрахунків за спожитий газ. Порівняно з іншими газовими управліннями, наше підприємство не допускало ані найменших комерційних втрат.

Оцінкою його діяльності стало й те, що жителі Березнівщини вже двічі поспіль обирають його депутатом обласної ради з відчутною перевагою серед інших претендентів. І Березнівський район за ці роки був відчутно газифікований завдяки Петру Андрійовичу. Зокрема, були прокладені газопроводи до віддалених сіл, шкіл та дитячих садочків. Крім того, неодноразово надавалася благодійна допомога малозабезпеченим громадянам та церквам різних конфесій.

Коли немає права на помилку

1999 року трагічно загинув Іван Назарук, і через якийсь час головою правління ВАТ “Рівнегаз” обрали Петра Андрійовича. Газове господарство, яке дісталося йому в спадок, потребувало значних коштів і зусиль, щоб довести його до ладу: всі побудови ще з 60-тих років, практично, не було автопарку тощо.

Нині ВАТ “Рівнегаз” обслуговує понад вісім тисяч кілометрів розподільчих газопроводів. Обравши курс на зміцнення матеріально-технічної бази підприємства, щороку тут будується щонайменше два газові господарства. Крім того, сьогодні на всіх базових господарства європейські умови праці, є необхідна автомобільна, комп’ютерна, оргтехніка.

- Сьогодні ВАТ “Рівнегаз” за основними показниками (рівнем розрахунків за спожитий газ, обсягами капіталовкладень, капітальних ремонтів, станом газозабезпечення, дотриманням лімітної дисципліни) - одне з кращих в Україні, - не без гордості розповідає Петро Андрійович. - Цих результатів вдалося досягти насамперед завдяки професійним кадрам, людям, які самовіддано працюють заради спільної мети.

- На моє глибоке переконання, - стверджує Петро Дубас, - газівники - це особлива категорія людей, адже вони, як і сапери, не мають права на жодну помилку. До нас часто приходять робітники з інших підприємств, заводів. Такі люди можуть бути справді хорошими спеціалістами, але абсолютно не готовими до відповідальності, постійного ризику, роботи в екстремальних ситуаціях заради спасіння людського життя.

Я назавжди запам’ятав один випадок, коли в одній із рівненських багатоповерхівок стався витік газу. Нас, аварійну бригаду, викликали десь о третій годині ночі. То якраз було літо, прекрасна тепла ніч, місяць, зорі, теплінь. Під’їжджаємо до будинку, де сталася аварія, і ще під тим ліричним настроєм помічаю, як то в одному, то в іншому вікні засвічується світло. Тобто, незважаючи на ніч, життя триває. І от ми заходимо в підвал, а там - повна загазованість. Не дай Боже, візьметься десь іскра - від того будинку залишаться самі руїни. А нас всього троє - водій, слюсар і я, і ми мусимо врятувати сотні людей. У голові пульсує тільки одна думка: якщо, не дай Боже, станеться вибух, то нехай краще я теж загину під уламками. На щастя, тоді, як і в більшості інших аварійних ситуацій, витік вдалося локалізувати. Але, ще раз повторюся, газівники не мають права помилятися.

- І взагалі, - наголошує Петро Дубас, - у своїй роботі ми керуємося одним, але дуже важливим принципом - працюємо для людей, а не люди для нас. Між іншим, спочатку переламати ставлення до споживачів у свідомості працівників було досить важко. Але сьогодні кожен наш робітник насамперед зацікавлений у тому, щоб споживачі були задоволені роботою підприємства. Як результат, наразі обгрунтованих скарг від людей практично не надходить. Навіть навпаки, здебільшого дякують за гарну роботу, адже, йдучи в ногу з часом, підприємство пропонує споживачам усе більше якісних послуг. Так, наприклад, якщо людина хоче газифікувати свій будинок, їй досить написати заяву в газове господарство, адже нині в кожному районному управлінні діють будівельно-монтажні та проектні дільниці, де вам запропонують не тільки виготовити проект, а й змонтувати всю систему.

Мрії збуваються

Мало того, що доля подарувала Петру Дубасу чудове місце роботи, так склалося, що саме на рідному підприємстві він знайшов і свою другу половинку Тамару, з якою разом уже дев’ятнадцять років. Виховують двох чудових доньок: Мар’яна зараз вчиться в університеті народного господарства в Києві, Анна - в обласному ліцеї.

- Свого часу, коли дівчата вчилися в 4-5-му класах, я мав з ними декілька серйозних розмов, розповів їм про життя, про справжні людські цінності. І надалі у мене ніколи не виникало проблем з дітьми, вони виросли самостійними й невибагливими. У нас з ними зараз чудові близькі стосунки. Ми всією сім’єю любимо поратися біля дому, копаємо й садимо город, прибираємо навколо будинку, працюємо в саду.

До речі, про сад біля дому Петро Андрійович мріяв ще з дитинства. Пригадує, як намучився, коли щороку садив біля дому по кілька яблуневих деревець, а вони через 2-3 роки вимерзали. А за черешнями мусив їздити зі збанком за десять кілометрів від дому. Сьогодні велика розлога черешня росте в саду господаря і своїм цвітом, а потім і ягодами зазирає просто у вікно.

Усе в житті Петра Дубаса склалося до ладу, як і годиться чоловікові: звів будинок, виростив дітей, посадив сад. Щоправда, на цьому не заспокоюється, прагне все зробити, щоб не гірше за нього інші жили.