І українцям Незалежність не дісталась “даром”. Міф про “даром” - чи не найпідліший з-поміж антиукраїнських міфів. Він сконструйований, щоб викреслити з колективної пам’яті українські визвольні змагання 1917-1921 років, масові виступи селян проти білих і червоних, спалені селянські республіки, відчайдушний спротив колективізації, приборканий Голодомором, повстанський рух 1940-х, знищених у таборах дисидентів, шістдесятників…
Поза сумнівом, покоління тих, хто мріяв про Українську державу, і 29 мільйонів тих, хто сказав “так” Незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року, уявляли цю державу принципово інакшою. У тих мріях не було зажерливої корупції, політичних репресій, ганебної бідності, непристойно глибокого соціального розшарування, жахливого владного свавілля… Багато з того, що ми відчуваємо на собі повсюдно й щодня, у тих мріях не було і бути не могло. Важко було собі уявити, що через 20 років після здобуття Незалежності з України намагатимуться ліпити погіршену й потворну, зменшену копію СРСР і правитимуть нею по-радянськи.
Україна, в яку я вірю, вимагає спільної праці і спільної відповідальності. Кожен починає з себе, зі свого робочого місця, зі свого бізнесу і навчання, зі свого обов’язку перед рідними і цілою країною. Але передовсім почати з себе має влада. Банально, але її треба виховувати і примушувати. Або влада боятиметься людей, або люди боятимуться влади.
Головна реформа, без якої Україні не прорватися, не злетіти, не стати успішною, - перевернути всю державну машину з голови на ноги, з обслуговування себе самої на слугування людині. Без цього всі інші реформи шкідливі, щонайменше - безглузді. Без цього податкова реформа зводиться до нищення середнього класу, пенсійна - до збільшення пенсійного віку, адміністративна - до перейменування комітетів на служби, а освітня - на узаконення корупції.
Щодня мені доводиться зустрічатися з людьми з різних регіонів, різних соціальних верств, різного віку і фаху, які не хочуть віддавати свій бізнес “дядям”, брехати, давати хабарі, боятися чиновників, виїжджати у пошуках роботи за кордон, виживати замість того, щоб жити. Не хочуть і не будуть. Зустрічаюсь із талановитою і сміливою молоддю, яку не заженеш у минуле і яка не відокремлює себе від своєї країни.
Зважте, попри всі розчарування і тотальну недовіру до правлячої верхівки, у разі повторення референдуму 1991 року більше половини українців знову проголосували би за Незалежність. Понад три чверті вважають себе патріотами України. І навіть серед молоді, яку влада буквально витискає з країни, патріотів - переважна більшість. Тому що чітко розуміють, де Батьківщина, а де - режим.
І тому я вірю в Україну.