Льонокомбінат знову працює

Чогось подібного автор очікував і на цей раз. Однак все відбулося дуже просто і навіть незвично буденно. Натовп місцевих журналістів зустрів на прохідній сам Олег Червонюк і провів відразу на виробництво. Треба віддати належне пану Червонюку - величезне подвір’я підприємства, яке нещодавно нагадувало смітник, перетворилося на затишний парк з новими лавками та навіть з діючим фонтаном. Останній, за словами ветеранів Льонокомбінату, не працював з кінця сімдесятих років.

Перед входом до цеху Олег Червонюк сказав кілька слів про своє оновлене підприємство і повів нас дивитися, як народжуються тканини. Виявляється, сам процес є дуже цікавим і екскурсія затягнулася на кілька годин. Ми довідалися, що сировина - пряжа з бавовни, поступає з Індії - так вигідніше, і відразу йде на верстати. Зазначу, все обладнання, яке змонтоване сьогодні на Льонокомбінаті, нове й іноземне. Справа тут не у відсутності патріотизму у власника, а у катастрофічному занепаді вітчизняного машинобудування - цієї колишньої гордості Радянської України.

Однак повернімося до виробництва тканин. З пряжі на кількох десятках верстатах виготовляється тканина. Для того, аби вона була відповідної якості, мало гарної сировини та розумних механізмів, потрібен особливий режим вологості та температури.

Потім рулони з тканиною доставляють у сусідній цех, де її миють та фарбують. Цей процес відбувається в агрегатах, які нагадують, якщо не рахувати розмірів, велетенські пральні машини. Щоправда, і коштують ці розумні “стіралки” сотні тисяч євро. Потім тканини сушать. На перший погляд, все - готову продукцію вже можна відправляти на швейні фабрики, де з неї робитимуть майки, сорочки та іншу продукцію.

Виявляється, це далеко не все. У наступному цеху рулони нібито готової тканини пропускають через верстат довжиною кілька десятків метрів. Він витягує та поправляє матеріал. Однак і це ще не кінець. Після підготовки, рулони тканини відправляються на спеціальну пакувальну машину, яка вже герметично запаковує рулон у плівку. Ось і все. Готові тисячі метрів тканини можна відправляти замовникам.

Автор навмисно, розповідаючи про виробництво, не сказав про працівників. Їх небагато на усіх ланках виробництва - ми нарахували не більше десяти-п’ятнадцяти робітників. Вони спокійно і з задоволенням обслуговували всі машини і на нас, журналістів, майже не звертали уваги. За словами пана Червонюка, на підприємстві сьогодні працює півсотні людей. Далі буде більше, бо планується, що Льонокомбінат працюватиме сім днів на тиждень і в три зміни. Поки що підприємство випускає тканини в одну зміну.

Треба віддати належне власнику Льнокомбінату і його невеличкій команді - вони не тільки змогли у стислі строки відродити підприємство, а й навіть відремонтували частину колишніх станків, які десятки років не працювали і, що там приховувати, розкрадалися працівниками колишнього комбінату.

Після екскурсії стало якось соромно за тих, які у свій час розвалили Льонокомбінат, через що тисячі людей опинилися без роботи, а держава без коштів у вигляді податків, а всі ми - без вітчизняних тканин. Добре, що є такі керівники, як Олег Червонюк, які попри всі труднощі та перепони спокійно відроджують, здається, вже повністю загублені промислові підприємства.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: