- Дійсно, факт реальної загибелі промисловості, що дісталася Україні у спадок від СРСР є, і його треба визнати. Процес це був довгий та дуже болісний. Звісно, можна було б вберегти частину промислового потенціалу держави від знищення, але як говорив наш перший президент Леонід Кучма: “сталося - так як сталося”. Окремі промислові гіганти вижили, але це є скоріше винятком з правила. На мою думку, процес руйнації промислової бази завершився приблизно три-чотири роки тому, і сьогодні стоїть нагальне питання - що робити?
Вважаю, що нам не варто вигадувати велосипед. Потрібно знайти ті сегменти економіки, які не вимагають захмарних інвестицій, мають ринки збуту та порівняно швидко повертають вкладені кошти. Конкретно для Рівного я бачу перспективу у розвитку переробної та легкої промисловості. Зупинюсь на останній.
Традиційно так склалося, що в Хмельницькому працює один з найбільших в державі ринків, який має величезний оборот і на якому працює близько ста тисяч чоловік. Зрозуміло, що ринку потрібні постачальники та продукція. Сьогодні цю нішу займають здебільшого іноземні виробники. Якщо говорити конкретно про текстиль - це китайські та турецькі підприємства. Рівне досить вдало розташовано і має усі шанси стати серйозним партнером Хмельницького у постачанні готової продукції. Я говорю, в першу чергу, про текстильні вироби. Вже перші наші кроки на цьому шляху показали - можна в Україні виробляти якісні тканини і вже сьогодні швейні фабрики в державі знають і використовують рівненські тканини. Чому б не побудувати на базі розвалених та розграбованих промислових підприємств Рівного низку швейних виробництв? Є сировина, ринок збуту, а саме виробництво не є аж занадто дорогим для підприємців. Якщо піти таким шляхом, то років через десять Рівне має всі шанси стати центром легкої промисловості державного значення, а проблема безробіття відійде на другий план. Зрозуміло, що будь-яке виробництво вимагає обслуговування обладнання, тобто постане питання про відновлення підприємств з ремонту та сервісного обслуговування промислового обладнання, потім виявиться, що запасні частини до нього дешевше виробляти на місці, ніж вести із-за кордону. Погодьтесь, дуже простий ланцюжок, наприкінці якого стоїть питання про відродження машинобудування, бо вже є платоспроможний попит на промислове обладнання і досвід фірм у його ремонті та сервісному обслуговуванні.
Це проста схема, яка не вимагає жодних державних програм, бюджетного фінансування та сприяння. Підприємці Рівного, побачивши вдалий досвід у створенні підприємств легкої промисловості, будуть прагнути відкривати спочатку невеличкі, а згодом і повноцінні підприємства, створюючи, таким чином, нові робочі місця. У такій ситуації від місцевих чиновників потрібно лише одне - не заважати працювати реальному сектору, і тоді у нас в державі все буде добре.