Ті, хто любив людей, хто любив життя...

Ризик - є невід’ємною рисою професії правоохоронця. Справжні чоловіки, одягаючи погони, знають про це і готові до цього. Але злочинець веде гру без правил, саме тому ми час від часу схиляємо голови в журбі над могилами товаришів. У нашій пам’яті назавжди залишаться працівниками міліції ті, що віддали своє життя у боротьбі зі злочинцями.

Вісім загиблих колег... Вісім історій різних людей, котрих пов’язав обов’язок служби, сміливість, мужність і трагедія. Спільна біда постукала у двері їх родин, забравши із собою братів, синів, чоловіків, батьків… Забрала, навіть не дозволивши до снаги посмакувати життям…

Родом із сусідньої Волині, молодий Владислав Лесик служив в Управлінні Державного Департаменту з питань виконання покарань на Рівненщині. Одного дня у військовому госпіталі він зустрів дівчину-красуню Юлію, із якою згодом вирішив пов’язати свою долю. Вступивши на навчання до заочного відділення Національної Академії внутрішніх справ, пішов працювати в міліцію та відправився до рідного Ковеля. Там же і обійняв посаду оперуповноваженого карного розшуку. Проте, служити довелося недовго…

Теплого квітневого вечора Владислав зі стажером повертався із завдання. Добрий, справедливий, мужній в душі, він не зміг пройти повз людську біду… У дворі будинку компанія підлітків чинила розправу над хлопцем та дівчиною. Підійшли, представилися, намагалися мирно розборонити бійку. Та не довелося. У результаті нерівного поєдинку стажер отримав два ножових поранення… У тіло Владислава увійшло аж двадцять два леза… Пораненого, проте при свідомості, його доправили до лікарні... Поховали правоохоронця у рідному Ковелі.

Владислав Леонтійович Лесик нагороджений відзнакою Президента України - орденом “За мужність” III ступеня посмертно.

Микола Костюк народився в селі з чарівною назвою Світанок Корецького району, що на Рівненщині. Після школи трудився водієм у рідному колгоспі. Звільнившись зі служби в Збройних Силах, пішов працювати у міліцію.

“За сумлінне виконання службових обов’язків, організованість і дисципліну”; “За активну участь в розкритті злочинів”; “За активну участь у громадському житті колективу”; “За професійну майстерність і винахідливість при затриманні злочинця” - ці та інші записи можна прочитати в особовій справі старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу боротьби з організованою злочинністю УМВС України в Рівненській області Миколи Костюка.

До міліції надійшло повідомлення, що в Острозькому районі з колгоспних сховищ було скоєно сім крадіжок цукру, під час яких викрадено цього продукту майже вісім тонн. Для встановлення осіб, які скоювали ці злочини, в районі працювала спеціально створена група працівників карного розшуку. Аналіз інформації, копітка робота зі збору доказів крадіжок вивели на слід раніше двічі судимого жителя села Оженіно, який неодноразово проводив різноманітні оборудки з невідомо де придбаним цукром. Для ефективного розкриття злочину та затримання крадіїв на гарячому виникла необхідність вкоренити в групу злочинців працівника міліції. Вибір впав на невідомого в тих краях старшого оперуповноваженого відділу боротьби з організованою злочинністю, майора Костюка. Його забезпечили автомобілем “КАМАЗ”, грошима. Микола прихопив з собою пістолет і газовий балончик “Черемха-10”. Так розпочалася операція… Шахраї повірили Миколі. Все проходило успішно. Та в момент затримання злочинців виникла стрілянина. Миколу з вогнепальним пораненням доставили в центральну районну лікарню міста Острог.

Це був останній день у житті офіцера.

Одного червневого вечора в черговій частині відділу міліції “Західний” Рівненського міського управління внутрішніх справ пролунав телефонний дзвінок. Сторож Відкритого Акціонерного Товариства “Рівнеплодоовоч” повідомив про те, що на даху одного зі складських приміщень, де зберігаються овочі, він помітив злодіїв. Необхідна допомога міліції.

На місце пригоди негайно виїхали заступник начальника відділу, капітан Григорій Гамків і помічник чергового, старшина Микола Рубан. Переслідувати крадіїв довелося по шиферному покриттю даху. Злодії, так нічого й не вкравши, почали втікати. Про обережність не було коли думати. Гамків по даху пробіг вдало. Під кроками ж Рубана шифер провалився і Микола впав на бетонну підлогу з висоти восьми метрів. Капітан, припинивши переслідування, кинувся на допомогу товаришу. Однак врятувати старшину не вдалося. Він отримав черепно-мозкову травму, від якої помер.

Провести в останню дорогу 43-річного Миколу Петровича прийшли однокласники, котрі разом вчилися в середній школі №7 обласного центру, працівники тресту “Південзахідхімрембудмонтаж”, де Микола працював слюсарем-монтажником, учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, з якими пліч-о-пліч ніс службу в 30-кілометровій зоні…

Через тиждень після трагедії ті ж злодії знову проникли на ВАТ “Рівнеплодоовоч”. Цього разу їх вдалося затримати на гарячому.

Злочинці сіли на лаву підсудних. Та життя міліціонеру вже не повернути.

Варто віддати належне матерям та жінкам, які, втративши найдорожчу людину, віднайшли у собі сили жити, виховувати дітей, рухатись далі. Сьогодні, коли минув добрий десяток років, життя продовжується. Нові проблеми, нові клопоти захоплюють у свій вир, час від часу не даючи можливості озирнутися… Вирізки зі старих газет, нагороди за мужність, старі фотографії, вже дорослі діти знову і знову змушують подумки повертатися назад… Інколи стає нестерпно боляче та все ж утамовуючи образу на долю, ці жінки продовжують жити, виховувати та ростити дітей, гідних своїх батьків. Нині більшість дітей загиблих правоохоронців свідомо вибрали собі професію батьків. Так, їм є ким пишатися і з кого брати приклад. Вони ніколи не підуть на компроміс із власною совістю та не зрадять пам’ять своїх батьків.

- Сьогоднішній день особливий, - зі сльозами на очах розповідає вдова Владислава Лесика Юлія. - Сьогодні всі говорять такі теплі слова, що сльози заново ллються і ллються... Не зупинити... Матеріальна допомога, звісно ж, важлива, проте, увага - важливіша... Нею ми, на щастя, не обділені...

Час - єдиний безмовний свідок тих подій. Він лікує біль утрати та загоює наболілі рани… Вічна пам’ять про їх мужність та професіоналізм назавжди залишиться в історії міліції Рівненщини та у наших серцях.

Володимир Бонь, Микола Рубан, Віктор Никифорук, Микола Костюк, Владислав Лесик, Віктор Фрідріх, Анатолій Галій, Віктор Шабанов... Прізвища героїв викарбувані на стеллі загиблим працівникам в адміністративному приміщенні управління. Пам’ять про них вічно житиме в серцях рідних та колег.

Це було їх останнє завдання, це був їх останній похід, це був їх останній подвиг. Вічна та світла їм пам’ять.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: