Вибори-2012

За даними Центральної виборчої комісії, до парламенту проходять такі політичні сили (опрацьовано 98,56% протоколів):

1. Партія регіонів - 30,15%;

2. Політична партія ВО “Батьківщина” - 25,42%;

3. Політична партія “УДАР” - 13,89%;

4. Комуністична партія України - 13,23%;

5. Політична партія ВО “Свобода” - 10,39%.

Цікаво порівняти результати виборів 2012 року із виборами 2007. Тоді до парламенту потрапили: Партія регіонів (34,37%), БЮТ (30,71%), НСНУ (14,70%), Компартія (5,39%), Блок Литвина (3,96%).

Тобто, і Партія регіонів, і “Батьківщина” (БЮТ) набрали у 2012 році менше голосів, ніж п’ять років тому. Що це означає? Обидва лідера політичного життя держави втрачають свої позиції. Цей процес поки що не настільки очевидний, але тенденція є, і партію влади (ПР), та головних її опозиціонерів (“Батьківщина”) це навряд чи може тішити, особливо за два роки до президентських виборів.

Аналізуючи передвиборчу кампанію Партії регіонів, не можна не побачити її схожість із походом Віктора Януковича у 2010 році на президентське крісло. Якщо опозиційний на той час політик обіцяв покращити життя вже завтра, то у 2012 його партія “веде” народ України від стабільності до добробуту. Щоправда, термінів приходу цього самого добробуту в оселі пересічних громадян партійні діячі не вказували. Всі інші гасла переможця нинішніх перегонів тільки розшифровували тези про стабільність та добробут, ну ще трохи були згадки про руїну, яку регіонали побачили після помаранчевих. Як ми бачимо, третина виборців, що прийшли на вибори, повірили діючій партії влади і віддали за неї свої голоси. Що тут скажеш... Справді, Партія регіонів перемогла, але чи вдасться президенту та уряду усього за два роки довести громадянам, що їх життя покращилося. Це питання, на яке простої відповіді немає.

Що ж стосується інших партій, які перетнули п’ятивідсотковий бар’єр, то вони усі критикували чинну владу. Навіть комуністи, які в минулій каденції плідно співпрацювали із регіоналами, йшли як партія суто опозиційна. Відтак, перемога Партії регіонів на нинішніх виборах за партійними списками є в значній мірі суто формальною. Швидше за все, за рахунок частини мажоритарників їм і вдасться створити більшість у новому парламенті, але стабільною вона точно не буде. Це, до речі, може вже у найближчому майбутньому поставити раду на межу дострокових виборів.

Іншим, не дуже приємним, моментом нинішнього голосування для діючої партії влади є те, що Україна залишається досить жорстко поділеною по регіональних політичних уподобаннях. Якщо порівняти, які партії мешканці Львівської та Донецької області вважають “своїми”, то виходить, що на Галичині 38,5% громадян віддають перевагу “Свободі”, 35,41% - “Батьківщині” і 14,42% - “Удару”. На Донбасі перша трійка партій виглядає так: 65,07% - Партія регіонів, 18,85% - КПУ і 5,27% - “Батьківщина”. Тобто, до втілення гасла “Схід і Захід -разом” нам усім далеко, як ніколи.

Рівненщина

Рівненщина продовжує залишатися регіоном, де виборці віддають перевагу партіям націонал-демократичного спрямування. За даними ЦВК, в області 36,55% набирає “Батьківщина”, 17,21% - “Удар”, 16,64% - “Свобода”.

Нинішні вибори стали першими за десять років, коли ми усі отримали можливість не тільки визначитися зі своїми партійними уподобаннями, але й проголосувати за кандидатів у мажоритарних округах. На Рівненщині їх було п’ять. І тепер область у парламенті попередньо представлятимуть: від ОВО №152 - Олег Осуховський, ВО “Свобода” (39,75%), від ОВО №153 - Юрій Вознюк, ВО “Батьківщина” (48,32%), від ОВО №154 - Валентин Королюк, ВО “Батьківщина” - (38,25%), від ОВО №155 - Микола Сорока, Партія регіонів (32,46%), від ОВО №156 - Микола Кучерук, ВО “Батьківщина” (32,28%).

Якщо говорити про перебіг передвиборчих кампаній, то варто звернути увагу на перемогу по 153 виборчому округу Юрія Вознюка. Маючи потужних конкурентів, молодий політик та його команда провели настільки блискавичну роботу, що перемога Юрія Вознюка майже із 50% голосів стала сенсацією в області. Грамотна, збалансована, розумно побудована кампанія Юрія Вознюка без перебільшення увійде в історію передвиборчих перегонів.

Рівне

Проаналізувати хід кампанії по кожному округу, на жаль, не дозволяє формат газети (це займе весь випуск), тому автор вирішив обмежитися одним 152 виборчим округом (місто Рівне без декількох дільниць). Кандидатів на посаду депутата Верховної Ради (на відміну від місцевих рад, робота у парламенті є постійною) було зареєстровано аж п’ятнадцять. Дійшло до виборів тринадцять.

Перша п’ятірка за результатами виборів 28 жовтня виглядає таким чином:

5 місце і 6,23% займає Віталій Грицак. Він добре провів кампанію, мав дуже грамотну команду і в цілому справив доволі позитивне враження. Мінус, який і закинув пана Грицака на кінець переможної п’ятірки, був лише один - він розпочав кампанію дуже пізно, а оскільки був досить маловідомий пересічним виборцям обласного центру, то і результат отримав досить скромний.

4 місце із 12,36% посів Володимир Хомко. Діючий міський голова розглядався ще півроку назад, як основний претендент на мандат депутата. Три місяці тому більшість штабів кандидатів його як конкурента не сприймали, а за місяць до виборів було вже зрозуміло, що Володимир Євгенович може розраховувати на більш ніж скромний результат. Чому? Все дуже просто. Команда діючого мера замість проведення передвиборчої кампанії провела деякі заходи з інформування певної частини мешканців Рівного про рішення Володимира Хомка йти на вибори. На що вони розраховували, автору не відомо, але результат повністю відповідає проведеній роботі, на жаль. Справа у тому, що хто-хто, а саме Володимир Хомко міг би дуже багато зробити для Рівного, будучи депутатом парламенту з реформування галузі ЖКГ, бо навряд чи є багато в Україні спеціалістів по комунальному господарству рівних Володимиру Хомку. Ті закони, які б він міг підготувати як депутат, могли б полегшити життя усім нам. Однак не судилося.

3 місце із 15,05% зайняв Віктор Матчук. Для колишнього губернатора, депутата різних рівнів і просто розумного та талановитого керівника результат більш ніж скромний. Причини приблизно ті ж, що і у Володимира Хомка - пізній старт, акцент на зовнішню агітацію, електронні ЗМІ і особливо Інтернет. Чому Віктор Йосипович при його досвіді не провів класичної передвиборчої кампанії, не відомо, але не отримавши мандата в особі Віктора Матчука, нова Верховна Рада втратила парламентаря, який міг би дуже плідно попрацювати як законотворець.

2 місце із 17,39% посів Олег Червонюк. Власник Льонокомбінату став відкриттям нинішніх виборів. За два десятки років автор бачив добру сотню різних передвиборчих кампаній і у Олега Червонюка вона була одна з найбільш блискучих. Фактично не можна назвати жодного прорахунку кандидата і його команди. Однак - друге місце і повага конкурентів по перегонах.

Переможець - єдиний кандидат від опозиції Олег Осуховський, набрав 39,75% голосів. Перемога далася самому кандидату та його штабу важко, але заслужено. Молода команда і сам кандидат дуже грамотно побудували та провели роботу. Працювали спокійно, виважено і головне - ефективно. У результаті - перемога і депутатський мандат.