Хто отруює рівнян ртуттю?

Причина банальна - немає процедури зворотної віддачі, законодавчого механізму щодо правильної утилізації, а відтак - увесь ртутний непотріб потрапляє на смітники, полігони, всмоктується у ґрунт, підземні води і завдає нищівного удару всім живим організмам. Відповідно, чим більше підприємств займатимуться операціями у сфері поводження з небезпечними відходами, тим легше дихатиметься не лише нашій природі, але й нам самим.

Але парадокс в іншому. Згідно з деякими даними, за останній час на існуючий в обласному центрі пункт прийому відпрацьованих ртутних ламп не звернулося жодного рівнянина. Що вже говорити про мешканців сіл чи районних центрів. Чи їздитимуть вони до Рівного з потребою здати одну чи дві лампи? Ніколи! І за всього бажання Державна екологічна інспекція в області ніколи не зможе прослідкувати, що саме роблять люди із відпрацьованими лампами та використаними батарейками. То, може, настав час для більш ґрунтовного інформаційного пояснення того, яку загрозу несе у собі люмінесцентна лампа?!

Люмінесцентні лампи містять ртуть і належать до першого й найвищого класу небезпеки. Але керівники багатьох підприємств і населення абсолютно не володіють інформацією щодо обов’язкової здачі цього виду небезпечних відходів. Чому до цього ніхто не закликає?! Адже накопичення ртуті і приладів, що містять ртуть, люмінесцентних ламп у навчальних закладах, наукових установах, у людей врешті-решт є дуже небезпечним. Тож, не зайвим буде вкотре попросити рівнян проявити свідомість та передавати використані енергозберігаючі лампи ліцензованим підприємствам, а не викидати у смітник.

Отримання ліцензії для збирання, перевезення та зберігання небезпечних відходів - це навіть не половина роботи, а лише початок. По-перше, потрібно кардинально подбати про умови зберігання ртутних ламп перед їх відправленням на утилізацію. Адже якщо ми розуміємо ступень небезпеки, яку приховує у собі кожна окрема відпрацьована ртутна лампа, ми маємо бути певні, що технічні умови їх зберігання, тим більше у великій кількості, жодним чином не позначаться на екології. Відтак, таким місцем має бути спеціально обладнане приміщення, розміщене на відстані щонайменше за 100 метрів від виробничих площ, і щонайдалі від житлових будинків, краще - на якомусь промисловому майданчику. Про правила техніки безпеки і санітарних норм годі й казати, бо це гарантія якісного життя.

По-друге, необхідно продумати механізм збору ламп у населення, яке за 20 років так і не знайшло відповіді на просте запитання: що робити з використаними лампами, якщо їх не можна ані зберігати, ані викидати у смітник. Що робити бюджетним організаціям - школам, садочкам тощо, які не мають зайвих коштів позбутися цих небезпечних відходів? Адже збирати у великих підприємств, які мають гроші - доволі просто, вони мають чим заплатити. А як бути з рештою і решті?

Ми можемо довго говорити про недосконале законодавство, неврегульовану процедуру утилізації використаних ламп, однак від цього їх кількість ніколи не зменшиться, як і негативний вплив на все, що нас оточує. Тож час не лише прийняти проблему, але й почати її вирішувати.

P.S. Не всі знають, що кожна люмінесцентна лампа містить у своєму балоні пари ртуті у кількості від 1 до 70 міліграм. При цьому лише чотирьох міліграмів вистачає, аби надовго зробити непридатним для життя людини приміщення у 20 квадратних метрів. А потрапивши до організму, ртуть залишається там на все життя, уражуючи центральну нервову систему, печінку, нирки, дихальні шляхи. Подумайте про це, коли в чергове викидатимете лампи на смітник, який хтось із таких самих звичайних рівнян вантажитиме невдовзі до сміттєвоза. Чи готові ви взяти на себе відповідальність за чиєсь життя?

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: