Хати в нас можна будувати навіть на водогоні…

Ще в далекі радянські часи, коли будувався Рівненський льонокомбінат, для забезпечення його потреб працювало сім артезіанських свердловин, які постачали воду підприємству. Для їхнього обслуговування були прокладені водогони та збудовано необхідне електротехнічне обладнання. Зрозуміло, що після зупинки підприємства все це обладнання не працювало, але залишилося на балансі підприємства, а згодом державою було продано Олегу Червонюку.

Після того, як нова команда спромоглася запустити виробництво тканин, вода знову стала потрібна підприємству, і свердловини та водогони запрацювали. Який же був подив працівників Льонокомбінату, коли вони дізналися, що на трасі одного з водогонів зникли всі електричні опори, а земля продана громадянам, які там вже розпочали будівництво хат. Зрозуміло, що будуватися поблизу водогону не можна ні за яких умов, тому юристи Льонокомбінату звернулися до правоохоронних органів із вимогою розібратися в цій ситуації.

Здається, все просто ­ є підприємство, яке має у власності життєво необхідну для роботи інфраструктуру, і є чиновники, які, порушивши всі норми, дали можливість продати землю під будівництво над цими об’єктами. Що відбувається в таких випадках у будь­якій цивілізованій країні? Права підприємства захищаються, а недбалих чиновників карають.

На жаль, у нас діють зовсім інші правила. Куди тільки не зверталися юристи Льонокомбінату в пошуках справедливості, і скрізь отримували лише формальні відписки. Одну з них юристи Льонокомбінату надали журналістам. Державна інспекція сільського господарства в Рівненській області, цілих півроку замість відведених законом 30 днів, проводячи перевірку за зверненням Олега Червонюка, нарешті повідомила про те, що “водопроводи, прямий і зворотній, не були предметом купівлі­продажу і не переходили у вашу приватну власність”. Це при тому, що в договорі купівлі­продажу цілісного майнового комплексу ВАТ “Рівнельон” від 28 травня 2008 року чорним по білому сказано: в пунктах 36, 36­а, 36­б, 36­в, 36­г, 36­д ­ напірний трубопровід від артсвердловин.

Цей випадок не просто чергова господарська суперечка між підприємством та нашими численними державними органами, які нібито повинні допомагати розвиватися віт­чизняній промисловості. Тут маємо справу з більш небезпечним явищем. Якщо на цілком законних (на перший погляд) засадах була продана земля, якою проходить водопровід підприємства, про що нові власники землі навіть не здогадувалися, то чи не станеться так, що десь в іншому місті роздадуть ділянки під будівництво, якими проходять газопроводи чи нафтопроводи… Страшно навіть уявити наслідки такої “землевпорядної” діяльності. Що ж стосується водопроводу Льонокомбінату, то юристи і надалі продовжуватимуть боротьбу за справедливість, при цьому чудово розуміючи, в якому становищі опинилися власники земельних ділянок, вони пропонують компромісний варіант із перенесення траси водопроводу. Хоча з нашою численною і неповороткою бюрократичною системою, навіть важко уявити, коли це може статися.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: