Біле? Зелене? Червоне?

Вода у озері Білому напрочуд чиста, прозора та м’яка. Вона має цілющі властивості: нею можна досить швидко вилікувати деякі нашкірні захворювання. По берегах негустими смугами ростуть очерет і куга озерна, подекуди на воді є ділянки латаття білого. Ці рослини “прописані” на сторінках Зеленої книги України. Як розповів районний еколог Василь CОВГУТЬ, у складі флори Рівненського заповідника зустрічається 20 рідкісних видів, з них 13 вже занесені, а інші потребують негайного занесення до Червоної книги України. Береги озера є улюбленим місцем гніздування перелітних птахів (журавлів, диких качок та гусей). Деякі види їх - “червонокнижні”.

“…Кому Боголюбове, а мені горе люте,

кому Біле озеро, а мені від смоли чорніше…”

Ця цитата зі “Слова Данила Заточеника” - відомої літературної пам’ятки ХІІ століття - спадають на думку, коли бачиш ті жахливі перетворення, що відбуваються на узбережжі під впливом масових “рекреаційних” заходів. У лісі та на піщаній смузі біля самісінької води тіснява й галас: усюди “галявини” із наїдками-напоями, намети, між якими напнуті мотузки із ганчір’ям, табуни автомобілів усіх мастей, і верхівка еволюційного айсбергу - люди, люди, люди, яких у гарячу пору року збирається від 5 до 10 тисяч. І ростуть у лісі “несанкціановані сміттєзвалища”, а у воді, у смузі прибою - зграйки “бичків”, корків від пляшок та іншої бридоти.

Щорічний молодіжний соціально-екологічний фестиваль “Біле озеро” проводиться з липня 2001 року під гаслом “Від мистецтва до екології”. Основна його мета - привернути увагу громадськості до проблем збереження довкілля, популяризації національної культури, піднесення духовного й культурного рівня молоді. Як бачите, ціль дуже благородна. А що виходить насправді?

Під час першого фестивалю була започаткована традиція збирати сміття та обмінювати на спеціальні гроші - “еко”, за які потім купити нехитрий спортінвентар або цукерки, іграшки тощо. Та піраміду зібраного таким чином сміття потрібно кудись подіти...

Не менш важлива проблема - галас, що супроводжує фестивальні заходи. Цього року екологи домоглися обмеження децибелів, якими тиснуть на вуха виконавці “еко-року”. Чи набагато це обмеження зменшить шкоду, якої завдають люди популяції диких тварин та птахів, що живуть на території заповідника? Як свідчить досвід минулих років, брати наші менші тікають із насиджених місць і повертаються не раніше, ніж через два-три тижні після закінчення фестивалю.

Чи ж вплинуть на совість нашої молоді ті кілька сотень листівок рівненських “зелених” із закликом не смітити, які були роздані під час проведення акції? Чи, може, правий був Нільс Бор, який попереджав: “Людство не загине в ядерному страхітті - воно задихнеться у власних відходах”?..