Останній великий француз

З початку Першої світової війни 12 серпня 1914 року лейтенант де Голль бере участь у війні у складі 5-ої армії Шарля Ланрезака, розташованій на північному сході. 15 серпня у Дінані він отримує перше поранення, після якого повертається до війни лише у жовтні. 10 березня 1915 року ранений удруге у битві при Мениль-ле-Юрлю, а при поверненні отримує статус капітана і командира роти. У Верденській битві при селі Дуомон в 1916 році він поранений утретє. Залишаючи поле битви, він вже нібито посмертно — отримує шану від армії. Проте де Голль не помирає, потрапляє в полон до німців; його лікують у госпіталі на Майні і утримують у різних фортецях. Шарль де Голль робить п’ять невдалих спроб втекти. Разом з ним в полоні був М. М. Тухачевський, у майбутньому маршал Червоної Армії, з яким де Голль спілкується на воєнно-теоретичні теми. У полоні він вивчає Німеччину, що в подальшому йому допомогло у воєнному командуванні. Саме тоді, у 1916 році, він пише свою першу книгу “Чвари у таборі ворога”, де вперше висловлює думку, що політика мусить переважати над війною.

З 1919 по 1921 рік де Голль знаходиться в Польщі, де викладає теорію тактики в колишньому училищі імператорської гвардії в Рембертові біля Варшави, а в липні — серпні 1920 року нетривалий час воює на фронті радянсько-польської війни 1919-1921 в чині майора (війсками РРФСР в цьому конфлікті командує, за іронією долі, як раз Тухачевський). Відхиливши пропозицію про постійне місце у Війську Польському і повернувшись на батьківщину, він 6 квітня 1921 одружується на Івонні Вандру, а 28 грудня 1922 року в них народжується син Філіпп, названий на честь маршала Філіппа Петена.

“Велика держава, яка гідна так називатися, не має друзів.”

Де Голль викладає у військових училищах Сен-Сіра, а у 1922 йому дозволили викладати у Вищій військовій школі. 15 травня народжується дочка Елізабет, у 1928 році — Анна, що хворіла на синдром Дауна і померла у 1948. Внаслідок цього де Голль стає меценатом Фонду дітей з синдромом Дауна. Військовий теоретик у 1930-і роки підполковник, а згодом полковник де Голль стає значним військовим теоретиком. Його роботи того часу: “За професійну армію”, “На вістрі шпаги”, “Франція та її армія” та інші. В них ідеться про необхідність розвитку танкових військ, його роботи подібні до робіт німецького теоретика Гудеріана. На жаль, книги де Голля не зацікавили французьких головнокомандуючих.

Часи Другої світової війни

До початку Другої світової війни де Голль мав чин полковника. 14 травня 1940 року йому поручили командування 4-м полком (5000 солдатів и 85 танків). З 1 червня він одночасно виконував обов’язки бригадного генерала, але офіційно його не встигли утвердити, і після війни він отримував пенсію від Четвертої республіки як полковник. 6 червня прем’єр-міністр Поль Рейно призначив де Голля заступником міністра закордонних справ на період війни. На цій посаді генерал не прийняв умови перемир’я, а 15 червня, після переходу влади до Петена, емігрував до Британії. Саме цей момент став переломним у біографії де Голля. У “Мемуарах надії” він пише: “18 червня 1940 року, відгукуючись на заклики своєї батьківщини, позбавлений будь-якого шансу на порятунок своєї душі і честі, де Голль, один, нікому не відомий, мав взяти на себе відповідальність за Францію”. У цей день BBC передає радіозвернення де Голля “До всіх французів” (“A tous les Francais”) з заявою:

“Франція програла битву, але це не означає, що вона програла війну! Ми нічого не втратили, адже ця війна — світова. Прийде день, коли Франція поверне собі свободу і велич… Ось чому я звертаюсь до всіх французів об’єднатися навколо мене в ім’я дії, самопожертви і надії”.

Генерал звинувачував уряд Петена у зраді і заявив, що “з повним усвідомленням обов’язку виступає від імені Франції”. З’явилися й інші заклики де Голля. Так де Голль встав на чолі “Вільної Франції” — організації, покликаної чинити опір окупантам і колабораціоністському режиму Віші. Спочатку йому довелось зіткнутися з чималими труднощами. “Спочатку я був ніким… У Франції — нікого, хто міг би за мене ручатися, і не був відомим у країні. За кордоном — ніякої довіри до мене і жодного виправдання моїй діяльності”. Формування “Вільної Франції” було затяжним. Але хто знає, щоб було б, як би за нього не поручився прем’єр-міністр Британії Вінстон Черчілль.

“Коли я правий, то переважно злюся. А Черчилль злиться, коли неправий. Так і виходить, що ми майже постійно злі один на одного.”

Саме прагнення Черчілля створити альтернативу вішістським капітулянтам привело його до того, що він визнав де Голля “главою всіх вільних французів” (28 червня 1940 року). Великим успіхом “Вільної Франції” стало встановлення безпосередніх контактів з СРСР 22 червня 1941 року. За 1941-1942 роки розросталася мережа партизанських організацій в окупованій Франції. З жовтня 1941, після перших масових розстрілів заручників німцями, де Голль закликає французів до загального страйку і до масових акцій непокори.

Розчарований скромними успіхами створеного в 1947 р. Об’єднання французького народу, Шарль де Голль віддаляється в свій скромний маєток Коломбе-ле-дез-Егліз.

П’ята республіка

Він повернувся в політику в 1958 р. в розпал кризи в Алжирі. Четверта республіка припинила своє існування, коли була розроблена нова конституція, що підсилює владу президента. Так народилася П’ята республіка на чолі з президентом де Голлем (1959 - 1969).

Новий лідер країни надав незалежність Алжиру і африканським колоніям Франції, мав вирішальний вплив у Європейському економічному співтоваристві і не допускав туди Великобританію. Де Голль створив незалежні французькі ядерні сили і в 1966 р. вивів Францію з військової організації НАТО, в роки його правління значний розвиток отримало радянсько-французьке співробітництво.

“Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію.”

Положення Шарля де Голля сильно похитнулося після серйозних заворушень у Парижі (травень - червень 1968 р.), організованих студентами, незадоволеними високими витратами на оборону та низькими - на освіту та соціальні потреби. Студентів підтримали промислові робітники, почавши найтриваліший страйк в історії країни. Де Голль був змушений лібералізувати систему вищої освіти і піти на економічні поступки робітникам.

Не отримавши в 1969р. на референдумі підтримки своїх пропозицій щодо реформи місцевого самоврядування, він подав у відставку.

Помер де Голль в Коломбе-ле-дез-Егліз 9 листопада 1970.

Видатний діяч ХХ ст., Перший президент П’ятої республіки Франції Шарль де Голль повернув французам віру у власні сили, залишив після себе стабільну державу, відстояв французьке “я” в західній цивілізації.