Сергій Жадан

Сергій Жадан визнаний критикою, як лідер поетичного покоління України дев’яностих

У 2005 році Сергієм Жаданом завершена нова книжка під назвою “Аnarchy іn the Ukr”, написана протягом чотирьох місяців у Варшаві, видана в Україні та Польщі (цікавляться рукописом, за чутками, і в Німеччині). Незважаючи на гучну назву, запозичену у британських панк-рокерів “Sex Pіstols”, це - не зовсім художня література, але і не наукове дослідження. Матеріал для книги Сергій Жадан збирав на території, де в двадцятих роках минулого століття перебувала вільна республіка Нестора Махно, зі столицею в Гуляй-Поле. У підсумку, як каже автор, вийшли подорожні нотатки, плюс ліричні новели. Є навіть глава, присвячена харківському наметовому містечку часів помаранчевої революції, комендантом якого був Сергій Жадан.

З 1997 року Сергій Жадан - предмет постійних скандалів в українських засобах масової інформації, причиною яких стало видання малотиражного (всього 200 примірників) літературного журналу “Гігієна”. Непідцензурність і провокативність журналу були сусідами з їдкою іронією, що переходить в сарказм: наприклад, на обкладинці третього номера український поет Юрій Андрухович в готелі, похмільний і напіводягнений, намагається чистити зуби під плакатним гаслом “Культуру не відчистиш!”. Після публікації в першому ж номері журналу матеріалу про маловідомі факти життя Тараса Григоровича Шевченка на автора заміток було скоєно невдалий замах, а дискусія навколо публікації переросла в полеміку з президентом України Леонідом Кучмою. Президент грубо висловився про журнал на сторінках “Літературної України”, на що редактори холоднокровно заявили, що не здивовані некоректністю випаду президента і відносять її на рахунок його (президента) некомпетентності і загального низького рівня комуністичної системи виховання. Так сформувалася головна особливість тодішньої української видавничої стратегії - випускати бестселери рідко і мікроскопічними тиражами, влаштовувати скандал і перевидавати книги вже в Польщі або Німеччині. “Аnarchy іn the Ukr”, наприклад, до помаранчевої революції взагалі була неофіційно заборонена до видання - ще до того, як була дописана до кінця.

У той же час, Жадан, незважаючи на активну участь у помаранчевій революції на стороні “помаранчевих”, досить прохолодно прийняв її підсумки: “ігри в опозицію виглядають не менш пафосно, ніж ігри в партію влади”. Періодично Жадан проповідує серйозні ідеї, як, наприклад, у статті “Патріотизм як симуляція”:

“Патріотизм, приписуваний тобі вже в силу твоєї україномовності, патріотизм, якого від тебе чекають, враховуючи коло твоїх знайомих, патріотизм, який багатьма сприймається як самодостатнє пояснення їх особистого аутсайдерства - пропагандистська” на ... бка “, що залишилася від 90-х, коли бути патріотом вважалося небезпечно, але почесно, цей патріотизм поступово перетворився на дитяче розмазування сопель по рукавах піджака, в намаганні відстояти свій ексклюзив на українську державність як бренд і джерело для подальшого виживання.” Російська і українська критика справедливо відокремлює поезію Сергія Жадана від його бурхливої громадської діяльності і властивої йому гри на публіку. Класика, попса, авангард в поезії Жадана освоюються не як літературний, а як життєвий досвід. Сам Жадан каже про це так: “Досвід, як мені здається, це те головне, заради чого ми тут знаходимося. Тобто його накопичення, його правильне формування і осмислення цього досвіду. Подорож - це найпряміший, найпростіший і найнадійніший спосіб цей досвід одержати”.

Жадан став законодавцем моди в молодій українській поезії, що відмовилася як від розхожих національних штампів (Тарас Шевченко, запорізькі козаки, сало і горілка), так і від ностальгії за минулою радянською словесністю (братство народів СРСР). Україна в образі Жадана - щось самостійне і живе, щось реальне і, якщо завгодно, не пострадянське, а східноєвропейське. Але чи в повній мірі відображає Жадан українську літературу?

Фрагменти інтерв’ю УНІАН із Сергієм Жаданом

– Побутових талантів у мене не спостерігається, – одразу попереджає Жадан, – Хіба посуд мити. Мене це заспокоює і налаштовує на творчість. Зате я вмію організувати процес. Це мені від тата передалось. Якщо треба щось зробити, то мій тато завжди все організує, а сам нічого робити не буде. Ось і я офіційно безробітний вже сім років…

- І як живеться офіційному безробітному?

– Життя вчить займатися різними штуками. Це як користуватись велосипедом. Якщо ти катаєшся, то мусиш хоч мінімально вміти його поремонтувати. Ось у мене два велосипеди, і час від часу вони ламаються, тому доводиться…

– Що зараз пишете?

– Вірші пишу. Прозу думаю восени почати писати. Після “Ворошиловграда” мені здалось, що не треба надто часто писати прозу. Поспішати нікуди, попереду – вічність. Мені не ліньки, просто, як правило, досвід показує, що кількість обов’язково позначається на якості. Краще витримати паузу. Тому пишу зараз вірші. Один із нових – це така дискусія-розмова з Маяковським. У нього є вірш про афроамериканця, який живе на Кубі, і в якого великі сумніви стосовно класової боротьби чорношкірих мешканців Куби. Це такий діалог поколінь. Я давно почав його писати. І нарешті закінчив, перебуваючи в Унежі на фестивалі, де був ведучим.

У процесі розповіді Сергій дістав із наплічника чорний стильний блокнот, у якому записав вірш. Каже, в блокноті цьому є все – телефони, прізвища, вірші… Сергій зізнався, що усе створене пише в блокнот, бо переважно це відбувається в дорозі, а потім переписує в комп’ютер. “Все по чесному – редагую, креслю… Ось картинка якась і знову вірш” – показує розворот блокнота.

– А попередній блокнот був із Далай Ламою…

– А він закінчився. У мене їх вдома цілий набір. Коли-небудь, коли стану старим маразматиком, і мені дадуть Шевченківську премію та звання заслуженого діяча мистецтв, – здам їх усі в літмузей.

Жадан про АТО

“Людина, яка чує і бачить реалії війни, для неї якісь речі не можуть не змінитися. Я думаю, всі ми змінилися в чомусь за останні 2 роки. Не в гіршу і не в кращу сторону. Просто деякі речі стали більш актуальними. Змінилися акценти. Люди сьогодні хочуть більше говорити про мистецтво, як таке. А про його доречність, необхідність. Так або інакше з’являється його соціальна складова. Соціальні елементи. Це дуже цікаво”.

“Дуже цікаво спостерігати, як трансформується свідомість людини, як вона, раптом, по іншому починає розуміти світ навколо себе, країну. Як по іншому починає ставитися до людей, які живуть з нею на одному просторі”.

Жадан і Донбас

“По-перше Донбас? Моя Батьківщина. Я сам з Луганської області. І мене завжди, як будь-яку нормальну людину, тягне додому. А по-друге, мені здається, що в умовах воєнного конфлікту, люди, які там перебувають, їм потрібна якась -то підтримка. Їм потрібна участь, солідарність. Виступи там це підтверджують”.

Жадан зізнався, що виступи на Донбасі відрізняються від заходів в “тилових” містах. “Ми останній раз були на Луганщині та Донеччині в п’ятницю-суботу, у нас були дуже теплі і зворушливі виступи. Приходить велика кількість людей, і їм правда це цікаво. Вони діляться своїм. Це не нагадує виступи в спокійних, мирних, тилових містах... Таких як Харків, Київ чи Львів ... Там якщо і є нервозність, то вона скоріше не агресивна, а як бажання бути почутими і розповісти про себе. Ти ось бачиш людину і хочеш з ним говорити, без якогось посередника або модератора”.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: