ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ

Навчався в спеціалізованій школі №5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М.Горького в Москві (1991).

Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991–1995). Співредактор часопису текстів і візій «Четвер» (1991–1996). Віце-президент АУП (1997–1999).

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»). В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько «Патріарх української поезії». Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.

У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році — за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 1980-х відомий, як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху.

На початку 1990-х років разом з Ю.Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер».

З 1991 року публікується у великих літературних журналах України.

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», який заслужив репутацію культового літературного твору, книга есе «Дезорієнтація на місцевості». Критики називають Андруховича «священною коровою нової української словесності».

Кілька років вів рубрику «Парк культури» у загальнонаціональній щоденній газеті «День» (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).

Автор п’ятого перекладу українською мовою шекспірівського «Гамлета» (журнал «Четвер» №10,2000). Автор перекладів українською мовою п’єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників «День смерті пані День» (2006).

Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76».

Твори Андруховича перекладені багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опублікований у Німеччині та Польщі. Книга есеїв видана в Австрії.

Лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).

Письменник активно займається громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеґрацію України.

Твори Юрія Андруховича

Поетичні збірки

«Небо і площі» (1985)

«Середмістя» (1989)

«Екзотичні птахи і рослини» (1991)

«Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія“: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)

«Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)

«Листи в Україну» (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013).

Оповідання

«Зліва, де серце» (1989) (журнал «Прапор», 1989)

«Трициліндровий двигун любові» (Харків: Фоліо, 2007) (разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем)

«Письменники про футбол» (Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011) (у співавторстві)

«Лексикон інтимних міст» (Meridian Czernowitz, 2011)

Романи

«Рекреації» (Сучасність, 1992; Київ: Час, 1997; 1998; Львів: Піраміда, 2005)

«Московіада» (1993, 1997, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006)

«Перверзія» (Сучасність, 1996, № 1-2; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997; Львів: Класика, 1999)

«Дванадцять обручів» (Київ: Критика, 2003; 2004; 2005; 2006)

«Таємниця. Замість роману» (Харків: Фоліо, 2007)

Збірки есеїв

«Дезорієнтація на місцевості» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999; 2006)

«Моя Європа» (спільно із Анджеєм Стасюком) (Львів: Класика, 2000; 2005; 2007)

«Диявол ховається в сирі» (Київ: Критика, 2006)

«Тут похований Фантомас», 2015

«ВОКЗАЛ»

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд

слідуючи за дороговказами поспішаємо

крізь тісні коридори між клунками й валізами

нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням

повисла запорошена й тьмяна

флорентійська люстра

стискаємо спітнілі мідяки як пружину

шикуємося в безладні черги

над нами гіпсовий настінній путті десятих років

дме в позолочений ріжок іноді

глянемо в бік знудженої блондинки

що притулившись до колони їсть яблуко

врешті виринаємо

на пропахлому пивом і трояндами пероні

когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося

чи потрапили на своє місце

аж поки не відірвемось від землі

і м’яко рушимо

заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть

перші дерева в приміських лісах

«Марко Поло казав неправду, коли...»

Марко Поло казав неправду, коли

запевняв, нібито мули, воли, осли

над проваллям пітьми і тібетом імли

привели його далі на схід — до Китаю.

Шлях його, безперечно, — то блуд петлі.

Марко Поло, певно, спав у сідлі.

Адже далі на схід немає землі,

адже Індія — це межа, це те, що скраю.

Про який там схід можна казати, якщо

є стіна, за якою велике й німе Ніщо,

і Воно не любить нас не знати за що,

як здається нам, бо насправді Воно ніяке.

Так що тут зупинка для прощ і пущ,

і останній камінь, і дощ, і кущ,

і тому гординю в собі розплющ —

ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.

Ця стіна — це примара така, об яку

розсипається Азія з її масивом піску,

розбиваються валки всі об неї, стрімку,

а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.

Але ти приблуда, і доля твоя така:

мандрувати вниз, поки тече ріка,

поки віриш: на світло, немов з мішка,

можна все-таки вийти. Ціною дурного тіла.

dovidka.biz.ua

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: