Бона Сфорца

За ридваном, за свідченням хроністів, котилися 24 вози зі сріблом, золотом і коштовностями. А вози, навантажені меблями, килимами, порцеляною та начинням, забраними із замків, якими колись вона володіла, у цій валці годі було полічити.

Про що думала Бона, повертаючись до рідної Італії? Можливо, згадувала, як далекого літа 1518-го вона, 24-річна донька міланського герцога з родини Сфорца, їхала до тодішньої польської столиці Кракова, аби стати дружиною вдвічі старшого за неї короля Сигізмунда І. Тоді дорогу їй встеляли квітами й килимами, а в почесному ескорті їхали майже 10 тис. шляхтичів. Вона ж везла із собою численну свиту з італійських майстрів і кухарів. Нібито саме завдяки їм на столах краківських і віленських аристократів з’явилися апельсини, лимони, фіги, оливки, родзинки, мигдаль... Ба, виделки в польсько-литовську державу також привезла Бона.

Невдовзі Бона Сфорца народила королеві спадкоємця трону – майбутнього Сигізмунда II Августа. Сигізмунд I ставав все більш немічним, тож управління країною поволі бере в руки його набагато молодша дружина. Вона мала неабиякий господарський хист. У величезній державі її чоловіка, що об’єднувала сучасні Польщу, Литву, Україну та Білорусь, вистачало хліба, худоби й інших природних багатств. Тож королева Бона заходилася розробляти цю «золоту жилу». За її володарювання з Галичини, Волині й Поділля стрімко зріс експорт до Західної Європи зерна, худоби, недублених шкур, деревини, смоли, поташу.

Від чоловіка Бона отримала землі навколо містечка Рову на Поділлі. Щоб захистити його від татар, там через два роки виріс замок. Його пильнували 400 піхотинців і кіннотників із гарматами. Грамота від 24 листопада 1537 року звільняла нових поселенців від сплати податків на першу пору. На честь свого рідного міста Барі королева перейменувала містечко на Бар. Поселення отримало герб із зображенням букв «BS» – від імені королеви – і могло проводити три ярмарки щороку. Протягом правління Бони Бар процвітав.

Два десятиліття вона володіла й Крем’янцем на Волині – нині райцентр на півночі Тернопільщини. Ці роки вважають його «золотим віком»: місто розросталося, розвивалися торгівля та ремесла. Високу гору, що здіймається над містом і де стояв мурований замок-резиденція королеви, від якого нині лишилися мальовничі руїни, тут і досі називають Боною.

Кажуть, покидаючи Кременець, Бона так і не вивезла всіх своїх скарбів до Італії. Тож легенди про те, де вони заховані досі переказують місцеві. За однією із версій, багатство королеви може знаходитись у колодязі, що посеред замкового двору. Глибиною 90 метрів, він ні на краплю не заповнений водою. Цікаво, що на 25-у метрі були знайдені п’ять загадкових щаблинок, але ніякого входу не було. На глибині 40 метрів знаходився також грот, але що у ньому – нікому не відомо.

Про володарку оповідають страшні легенди. Нібито з офіцерів замкової залоги вона влаштувала гарем. Про це дізнався її чоловік і прислав до Крем’янця спеціальну комісію. Факт перелюбу було встановлено. Король наказав скарати на горло всіх коханців. Але Бона начебто виблагала прощення для кожного 3-го, 9-го та 27-го. Ось чому саме ці тости піднімаються за жінок. А ще говорять, що королева-італійка, аби якнайдовше залишатися молодою, купалася у крові незайманих дівчат. Їх кидали на колесо із шипами в одній із веж крем’янецького замку, а Бона стояла знизу. Так пішло із життя нібито аж 300 цнотливих.

Ще за життя чоловіка Бона, всупереч усім законам та звичаям, домоглася, аби їхнього єдиного сина проголосили великим князем литовським та королем польським. Сигізмунд І після цього отримав ймення – Старий. 1548 року він помер, і на трон остаточно зійшов Сигізмунд II Август.

Молодий король був одружений із німецькою принцесою Єлизаветою Габсбурґ. Вона хворіла на епілепсію й невдовзі померла, не лишивши спадкоємця. Сигізмунд потай одружився з литовською княжною Барбарою Радзівіл – теж молодою вдовою, яку вважали найкрасивішою жінкою держави. Зчинився скандал, але молодий король не збирався поступатися. І тут проти визнання Барбари королевою Польщі рішуче виступила королева-мати. Бона поширювала чутки про негідну поведінку небажаної невістки та її згубний вплив на молодого монарха. Нині годі сказати, що керувало старою королевою. Може, звичайні материнські ревнощі, а може, побоювання, що й без того могутній клан литовських магнатів Радзівілів фактично захопить престол, а її усуне від влади.

1550 року сейм за наполяганням молодого монарха таки визнав Барбару його дружиною. Та молода королева невдовзі померла. Король Сигізмунд II Август запідозрив, що мати причетна до отруєння дружини. Адже при дворі була купа лікарів та аптекарів старої королеви. У цьому також була переконана й вища знать Польщі та Литви.

Хоч доказів отруєння ніхто не здобув, між матір’ю й сином почалася кількарічна «холодна війна». Збагнувши, що порозуміння неможливе, королева-мати вирішує повернутися на батьківщину. Та син-король не дозволяв.

Він не хотів втратити її величезних земельних володінь, замків, міст, містечок, сіл, лісів і промислів у Польщі, Україні та Білорусі. Навіть коли вона від них відмовилася, Сигізмунд II Август все одно ласився на її колишній посаг, а також надбані нею вже у Польщі величезні гроші. За матір заступилися доньки. А вони були не абиким: Ізабелла – королевою Угорщини, Катерина – королевою Швеції, Софія – великою герцогинею Брауншвейг-Вольфенбютельською. У протистоянні з сином Бону підтримала також її своячка – королева Англії Марія Тюдор. Зрештою, жива була ще Хуррем Султан (Роксолана), дружина турецького султана Сулеймана Пишного, з якою Бона обмінювалася приязними листами. Сваритися з такими впливовими монархами молодому Сигізмундові було не з руки, і він здався.

В Італії Бона прожила трохи більше року. Вона позичила іспанському королеві Філіпу II із монаршого дому Габсбурґів – чи то 420, чи то 430 тис. дукатів. Сума величезна – одна така монета містила майже 3,5 г золота 986-ї проби. Невдовзі після цього королева-емігрантка раптово помирає. Нібито її отруїв власний лікар, підкупленим іспанським королем. Бо з боргами є так: позичаєш чуже, а віддавати мусиш своє.

1494, 2 лютого – Бона Сфорца народилася в сім’ї міланського герцога Джана Галеаццо Сфорци й Ізабелли Арагонської; її молоді роки минули в місті Барі на півдні Італії

1518, 18 квітня – у тодішній столиці Польщі Кракові бере шлюб із Сигізмундом I

1520 – народився син, майбутній король Польщі і великий князь литовський Сигізмунд II Август; до 1526-го одну за одною народжує чотирьох доньок: Ізабеллу, Софію, Анну й Катерину

1527 – син Войцех Ольбрахт помер при передчасних пологах

1530 – домоглася, аби 10-річного Сигізмунда Августа коронували при ще живому батькові

1536 – отримує у володіння Крем’янець на Волині, а через рік Бар на Поділлі

1548 – королева Бона овдовіла

1556, лютий – виїжджає до Італії й поселяється у родинному князівстві Барі

1557, 19 листопада – отруєна своїм лікарем, похована в соборі св. Миколая у рідному місті.

Королеву Бону поховали дуже скромно. Згодом її донька Анна Ягеллонка, дружина семигородського князя Стефана Баторія, який 1576-го став королем Польщі, замовила для неї багатий нагробок, що зберігся в Барі до нашого часу.

Сигізмунд II Август одружився втретє, але так і не надбав спадкоємця. Останні роки прожив в оточенні численних коханок і чаклунок, розтринькував казну й не переймався країною. Коли ж 1572 року він помер, у державній скарбниці, нотували хроністи, навіть не знайшлося грошей, аби його гідно поховати. На ньому польська королівська династія Ягеллонів, яку ще 14 ст. започаткував литовський князь Ягайло, згасла.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: