З життя Рокфеллера

Влітку 2014-го видавництво «Альпіна Паблишер» випустило репринтне видання «Мемуарів Рокфеллера» − як годиться, «з ятями».

Уривків із цієї книги:

Про торгівлю гасом

Справа «Кларк і Рокфеллер» розвивалася, і в 1860-ті ми започаткували товариство, яке мало займатися обробкою гасу і торгівлею ним. Учасниками товариства були Джеймс і Річард Кларк, Самуель Ендрюс і фірма «Кларк і Рокфеллер». У 1865 році товариство розпалося, а це означало: треба продавати заводи і клієнтуру. Ми вирішили, що компанія залишиться партнеру, який запропонував за неї велику ціну. Я ж прийняв рішення присвятити свою подальшу діяльність торгівлі гасом, і не в якості компаньйона більшого підприємства, а як самостійний комерсант − із ширшими повноваженнями. Я був переконаний, що в торгівлі гасом досягну особливих успіхів, тому збирався вийти зі складу фірми «Кларк і Рокфеллер», віддавши її своєму компаньйонові Кларку. Об’єднавшись із Ендрюсом, ми викупили справу. Так було покладено початок новій фірмі − «Рокфеллер і Ендрюс», і я повністю віддався торгівлі гасом.

Ми почали скуповувати найкращі заводи й централізувати їх адміністрацію, маючи намір досягти цим великої економії та продуктивності. Справа пішла швидше, ніж ми думали. Завдяки спільній роботі досвідчених людей незабаром було проведено цілий ряд несподіваних покращень у виробництві, перевезенні, у фінансуванні та розширенні ринків. Чимало також було в нас турбот і прикрощів, збитків від величезних пожеж, і навіть сам видобуток нафти якийсь час був під великим сумнівом. Ми постійно видозмінювали наші плани, а комбінації змінювалися мало не щодня. Так створювався наш центр гасової справи, система трубопроводів, запасні цистерни. Я досі дивуюся, як нам це вдалося.

Багато років тому мене запитали, яким чином наша справа досягло такого поширення. Я пояснив, що наша початкова організація була пайовою компанією, а потім ми утворили акціонерне товариство в Огайо. Цього було достатньо для заводу місцевого збуту очищеного гасу. Але якби ми залежали від якогось місцевого товариства, то вже давно розорилися б. А тут нам доводилося самим розширювати ринок збуту до найбільш віддалених місць. Ось тому ми і створювали відділення в приморських містах, незабаром зрозумівши, що фабрикація для експорту є набагато вигіднішою. Тоді ми відкрили очисні заводи в Брукліні, у Філадельфії, в Балтіморі, а поряд із ними − відповідні організації в різних державах.

Зі зростанням експорту ми прийшли до переконання, що звичайний спосіб транспортувати гас у бочках − збитковий, адже упаковка часом коштувала дорожче за вміст. Тому ми зайнялися пошуком інших способів транспортування, скориставшись системою трубопроводів, і дуже швидко знайшли кошти для її обладнання.

У 1867 році фірми «Вільям Рокфеллер і Ко», «Рокфеллер і Ендрюс», «Рокфеллер і Ко» та «С.В. Гаркнесс і Г.Н. Флаглер» злилися в одну − «Рокфеллер, Ендрюс і Флаглер». Ми хотіли об’єднати наші кошти і діловий досвід із метою спільного ведення справи замість декількох менших справ, які кожна фірма досі вела на свій страх і совість. З плином часу ми запросили інші фірми й утворили Standard Oil Company з капіталом 1 000 000 доларів. Пізніше ми зрозуміли, що грошей потрібно ще більше. Тоді ми знайшли людей, які побажали вкласти свої кошти в наше підприємство, і таким чином капітал зріс до 2 500 000 доларів. При подальшому зростанні справи, коли було задіяно і внутрішні, і закордонні ринки, в товариство увійшло ще більше учасників і було організовано нові відділення нашої справи. Мета була така ж, як і раніше: розширювати справу шляхом покращення і здешевлення продукту.

Я приписую успіх Standard Oil Company лише її розумній політиці: постійному розширенню сфери свого впливу. Вона не зупинялася ні перед якими витратами для застосування найкращих і більш зручних методів фабрикації. Вона розшукувала найкращих працівників усюди і платила їм більшу зарплату. Вона не вагалася перед тим, щоб пожертвувати старими машинами і заводами для придбання та будівництва нових і покращених.

Компанія Standard Oil платить дивіденди чотири рази на рік. Перший − у березні, це результат найважливішого сезону в році, що пов’язано зі значним споживанням гасу взимку. Три інших виплачуються приблизно в однакові терміни. Вони досягають 40% на основний капітал у 100 000 000 доларів. Але це не означає, що на витрачений капітал припадає 40% доходу. По суті, дивіденди − це результат економії і надлишків, одержуваних щороку протягом уже майже 40 років роботи компанії. Основний капітал можна було б збільшити в кілька разів без ризику надмірної капіталізації або, як ми кажемо, «води». Його справжня цінність очевидна. А якщо збільшити основний капітал, то дивіденди знизяться, даючи лише 6-8% на рік.

Про наклеп

Компанії довелося зазнати чимало образ від людей, які, по-моєму, просто не знали справжнього стану справ. Вже давно відмовившись від особистої ділової участі в підприємстві, я, можливо, маю право висловити свою думку. Людей, які присвятили життя організації продажу американського продукту по всьому світу, боротьбі з іноземними товарами, треба було б заохочувати і ставитися до них із вдячністю, а не поливати брудом.

З усіх випадків, які привертали увагу публіки до справ компанії, мабуть, найбільші пересуди спричинила історія із залізничною знижкою. Standard Oil Company штату Огайо, головою якої був я, перед 1880 роком отримала знижку від залізниць. Користі нам це не принесло − ми платили за знижку набагато більшими послугами. Взагалі в основі залізничних правил лежав принцип пільгових тарифів. Певний, рівний для всіх тариф було збільшено і введено залізничними товариствами, але, наскільки я знаю, рідко лишався недоторканим. Значна частина його завжди виплачувалася вантажовідправникам у вигляді знижки. Завдяки цьому справжня ціна перевезення, що сплачується відправником вантажу, залишалася невідомою його конкурентам та іншим залізничним товариствам. Це було результатом особливої угоди залізниці з товариством-відправником вантажу. Зрозуміло, що будь-хто намагався укласти угоду з залізницею якомога вигідніше, але наскільки це було вдало, залишалося тільки здогадуватися.

Standard Oil Company, перебуваючи в Клівленді, мала перевагу перед іншими компаніями: взимку, як і влітку, ми могли користуватися водними шляхами в різних напрямках. Завдяки цьому Standard Oil укладала угоди на кращих умовах, ніж конкуренти. Інші товариства домагалися того ж.

Наша компанія запропонувала залізницям певну вигоду з розрахунком знизити тариф. Standard Oil Company звільнила залізницю від пожежних збитків, маючи власне страхування свого легкогорючого матеріалу. Власним коштом ми влаштували в кінцевих пунктах доріг економічні пристосування. За ці послуги нагородою нам були контракти зі знижками. Але, незважаючи на них, транспортування вантажів Standard Oil принесло дорогам набагато більше вигоди, ніж вантажі дрібних і середніх товариств. Доходи нашої компанії йшли не від знижок залізниць. Швидше останні мали вигоду від збільшення обігу вантажів Standard Oil Company. І який би прибуток не отримувала компанія, вона йшла на зниження ціни продукту для споживача. Завдяки зниженню вартості продукту ми домоглися його поширення в усьому світі.

Про ведення справ

Мені вистачає інтересів, здатних наповнити мій день, і я сподіваюся втілити в реальність чимало планів, які все життя надихали мене. Після своєї довгої роботи, розпочатої в 16 років і завершеної в 55 років, коли я віддалився від справ, мені вдалося дозволити собі не одну годину відпочинку того чи іншого роду. Цим я зобов’язаний допомозі своїх виключно обдарованих і старанних співробітників, які взяли на себе тягар керівництва нашими підприємствами. Я задоволений кількістю і якістю роботи, що випала в житті на мою долю. Почавши роботу бухгалтером, я навчився великої поваги до чисел і фактів, якими б незначними вони не були. Коли йшлося про складання рахунку до якого-небудь проекту, зазвичай вибирали мене − до пристрасті захопленого деталями.

Є тип людей, такі світлі голови, які ніколи не вміли читати звіт про справи, не вміли зрозуміти по книгах, від якої операції вони отримали прибуток, а від якої – зазнали збитків. Переконати такого конкурента часом бувало абсолютно неможливим завданням. Старосвітський здоровий глузд був для них чужим. Іншому противно дивитися в книги, якщо справи йдуть погано, страшно глянути правді в обличчя. Але керівники Standard Oil Company з самого дня виникнення компанії вели свої книги в повному порядку. Ми завжди знали, де втрачали, на чому наживалися, і вели точний рахунок доходів. Але головне − ніколи не прагнули до самообману.

Про багатство і «радість давати»

На мою думку, помилковим є уявлення про те, що велике багатство приносить щастя його власникові. Багатії, як і всі інші, також тільки люди. І якщо багатство і приносить їм особливе задоволення, то воно є наслідком щасливої можливості здійснювати щось таке, що дає радість іншим.

Просте, безцільне, без певного плану витрачання грошей, як доводилося мені не раз чути від людей, які дізналися це з досвіду, незабаром втрачає свою привабливість. Спочатку це чарівність новизни − можливість придбати, купити все, що вам завгодно. Але якраз того, що найбільше до душі людині, − саме цього ні за що й не купити. Як безглуздо б це не здавалося на перший погляд, але це незаперечно: є певна межа, за якою більше немає чого робити з усім багатством − задоволення своїх бажань не отримати.

Відсутність корисливих цілей прокладає шлях до успіху. Якби мені довелося давати поради молодому підприємцю, що збирається вступити на шлях практичного життя, я сказав би йому таке: «Якщо ти збираєшся досягти великих успіхів, то самостійний ти чи змушений працювати на когось, не починай практичне життя з думкою отримати від роботи якомога більше грошей. При виборі покликання в практичній діяльності думай: де прилаштуватися так, щоб активніше застосувати свої сили на користь суспільства».

Єдиним тривалим добром для людини залишається те, чого вона сама доб’ється і сама досягне. Гроші, отримані людиною без праці, рідко бувають благодаттю і значно частіше − прокляттям для неї.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: